Вісім років щодня гвинтовими сходами чернівецької ратуші підіймається Василь Козак у традиційному народному гуцульському костюмі й на всі чотири сторони світу грає уривок мелодії пісні "Марічка".
Гратиме він і 28 червня – у день свого 70-річчя, з яким вітають його городяни й гості міста.
Підйом східцями на ратушу – зарядка
– Уперше посада сурмача в Чернівцях з'явилася вісім років тому…
- Делегація міськради поїхала до Польщі й побачила, що в Кракові на міській вежі грає трубач на чотири боки. Щоправда, він відчиняє вікно й грає. А я – на відкритому майданчику. Вирішили в нас започаткувати. Це було вісім років тому. Вдячний керівництву міськради й депутатам, які довірили мені грати чарівну "Марічку" на музику Степана Сабодаша та вірші Михайла Ткача.
-Переживали, коли грали вперше?
- Звичайно. Перед цим засідала художня рада, де були директори музшкіл, професура з університету, місцеві поети. Було три пісні, які могли грати на ратуші: "Черемшина", "Марічка" і "Ой, зелена Буковина". Вирішили "Марічку". Чому саме ця пісня? Вона користується великою популярністю. Її підхопив увесь світ.
- На вежу ратуші ведуть 125 східців. Чи не важко підійматися?
- Вперше було важко. А зараз для мене це зарядка. Зі мною молодь іде нагору й двічі-тричі зупиняються. А я – не зупиняючись.
- Ви завжди у вишиванці, навіть коли холодно?
- Є в мене кожух і кучма. Коли морози – вдягаю.
- Коли зупиняються й слухають – приємно?
- Для мене – велика радість, коли чернівчани, туристи зупиняються й слухають. Дуже часто аплодують. Особливо у вихідні на площі збирається багато туристів.
- Як там нагорі?
- Коли спекотно, там ще спекотніше. За 30-40 градусів морозу теж граю. У дощ, сніг, вітер… Буває такий вітер, що неможливо стояти, то притиснешся до стінки і граєш…
"Щодня по 1,5 години розігруюся"
- Хворіти сурмачу не можна, бо хто ж тоді гратиме?
- Немає такої людини, щоб не хворіла, тому про всяк випадок у мене є заміна. Я йому віддаю денний заробіток, і він грає.
- Скільки вам платять, якщо не секрет?
- Чисто символічна плата.
- То це не заробляння грошей?
- Ні. Я отримую віддачу в тому, коли бачу, як мене сприймають на площі, як туристи та чернівчани приходять і слухають. Справа не в грошах, а в самій грі.
– Хвилюєтеся щоразу чи вже ні?
- Здавалося б, мелодія невеличка. Та мені для того, щоб заграти її гарно, ефективно, доводиться півтори-дві години вранці розігруватися. Щодня. Якщо заграти погано, хтось із музикантів скаже: "Ну, Василь не так грає вже... Очевидно, треба замінити його" (сміється, – авт.).
- То це результат копіткої роботи...
- Так. Наприклад, робочий день у філармонії, де я працюю, три-чотири години. Музикант ж не може грати чи співати вісім годин. Для цього він займається вдома. Якщо не встигає – удома надолужує. Так само і я.
-А як відпочиваєте? Чи маєте хобі?
- Люблю більярд. Інколи їжджу на добу-дві на рибалку.
-Музиканти-чоловіки дружинам допомагають по господарству?
-Обов’язково! Вважаю, ніхто так не допомагає, як музиканти. Тому що вони часто грають весілля, спілкуються з кухарками, запитують, як що готувати. Приходиш додому – навіть дружині інколи підказуєш. Я вмію готувати й борщ, і вареники. Картоплю готую прекрасно: із часничком, кропом...
– Де святкуватимете ювілей?
-Відзначатиму в колі сім’ї, рідних. У мене велика сім’я, свати. Маю трьох онуків. Двоє дітей. Діти – учителі. І невістка, і зять – усі вчителі. Як і щодня, гратиму у свій день народження о 12.00. Для мене це щастя – приносити людям радість…
Юлія Боднарюк
Фірмовий рецепт картоплі від Василя Козака
Відварити молоду картоплю. Злити воду. Додати олію (за бажання можна додати сметани), кропу, петрушки. Наприкінці додати розтовчений часник. Перемішати. Тушкувати дві-три хвилини.
З досьє "МБ"
Василь Козак народився 28 червня 1943 року в селі Киселів Кіцманського району.
Навчався в Чернівецькому музичному училищі, Львівській консерваторії імені М. Лисенка.
1963 року почав артистичну кар’єру в ансамблі пісні й танцю Прикарпатського військового округу. Потім працював у Шахтарському ансамблі пісні й танцю.
Повернувся на Буковину на запрошення народного артиста України Андрія Кушніренка й перейшов на роботу до Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні й танцю.
