79-річний Ігор Григор’єв, який був мотогонщиком №1 у СРСР у 1960-х роках, приїде до Чернівців на ІІ етап Чемпіонату світу з мотокросу на мотоциклах із коляскою власним автомобілем "Лада 2170".
Життя спортсмена – справжній подвиг. На злеті кар’єри, у 33 роки, він розбився на гоночному мотоциклі. Перелом хребта і розрив спинного мозку, інвалідний візок... Але він не здався!
Авто пана Ігоря впізнати легко: на ньому напис "Альбіна". Так звали його дружину, яка померла рік тому. Саме їй, каже він, зобов’язаний тим, що повернувся до життя після травми.
У 1967 році Ігор Григор’єв уже був восьмиразовим чемпіоном СРСР, 17 разів вигравав Чемпіонат України. Першим серед радянських гонщиків був бронзовим призером Чемпіонату світу. І в один день – 28 травня 1967 року – все залишилося у минулому.
– Заклинило газ, – пригадує він. – Машина реве, на підйомі… Хотів врятувати мотоцикл, поклав його набік, а сам впав головою донизу у шестиметрову прірву. Розплющив очі: живіт роздутий, ноги – ватні. Кажу: "Все, хлопці, Григор’єв закінчив їздити". Три клінічні смерті поспіль… 33 роки мені тоді було – як Христу...
Я був №1 у СРСР... Потім це звання інші відібрали, коли я упав...
Допомогла мені дружина. Познайомилися, коли їй було 15, мені – 18. Я взяв її за руку. І коли помирала вона – трималася за руку... 60 років без одного місяця прожили разом... Дай Боже всім такого кохання.
Важко було, коли дружина померла. Але я борюся. Я боєць!
Коли мене втретє витягли з клінічної смерті, я запитав у дружини: "Залишаєшся зі мною?" Вона відповіла: "Залишаюся, будемо боротися". І ми почали займатися фізкультурою, надягати протези, займалися йогою. Їздив у Чехію. Консиліум із 37 лікарів дав вердикт: "Змирися... Зро-бимо хороші протези. Живи..." Я їх послухав і живу. Я – на візку. Пересідаю в автомобіль, і там я вже герой.
Через 10 років боротьби із хворобою почав займатися ремонтом автомобілів. Відкрив майстерню. На зароблені гроші купив дітям по машині, побудував дачу, багато подорожували ми. Але працював від ранку до ночі. Написав дві книги.
Вже будучи на візку, Ігор Григор’єв взяв участь у 68 марафонах. 42 кілометри на триколісних візках, лежачи на животі...
– На 69 марафон поїду… Але вже не на гоночному, а на активному візку. Напівмарафон – я ж уже старенький (сміється, – авт.). Найстаріший гонщик у Європі! Я ж лише у 57 років почав на візку брати участь у гонках! У нас же раніше інвалідів "не було"...
Про старість пан Ігор віджартовується: "Лисий, старий, проблем зі здоров’ям не бракує". Про те, що проїхав понад 500 кілометрів із Києва і стільки ж проїде назад, щоб побувати на ІІ етапі Чемпіонату світу з мотокросу на мотоциклах із коляскою, каже: "Ну болить усе. Це все – дурниці".
– Рецепт бадьорості один: "Спорт і лише спорт. Спокій і лише спокій", – каже він. – Слід постійно рухатися: можна у городі копатися, можна на перекладині займатися. Ліг – усе, атрофувався. Сів в електровізок – уже ніколи нічого не буде, все – чекай смерті. Лише рух!
Юлія Боднарюк
