«Мрію виростити пташку-«Шаляпіна»

Уже півстоліття 61-річний Юзеф Кліф зі Сторожинця навчає співати канарок. На міжнародних конкурсах він отримав десятки срібних медалей і звання заслуженого канаровода України. У його двокімнатній квартирі живуть солов’ї, жайворонки, перепели, сорокопуди, білка…

– Чуєте, як співає соловей? Це на моєму балконі, – пишається пан Юзеф, зустрічаючи нас на вулиці.
Підіймаємося сходами на п’ятий поверх, заходимо до невеликої квартири. "У цій кімнаті в мене пологовий будинок, – сміється чоловік, показуючи клітки, в яких у в’язаних гніздечках-кошичках сидять канарки. – Ці гніздечка в’язала моя дружина Марія. Ось у цієї канарки вже вилупилися пташенята, інші ж ще сидять на яєчках. Буде приблизно до 30 пташок. Відберу кенарів, бо "дівчатка" не годяться для співу, і переведу їх на навчання до своєї музичної школи".

"Можуть заспівати англійську пісеньку"

Юзеф Йоганович веде нас до іншої кімнати, відчиняє в меблях горішні антресолі, з яких видніються клітки з канарками. "Тут пташки проходять піврічний курс навчання співу, – пояснює канаровод. – Зачиняю їх у шафі, щоб у темряві вони не відволікалися і не чули зайвих звуків, лише мою гру на органчику (починає грати, – авт.). Можу навіть свистіти по-пташиному. Канарки повторюють за мною всі "колінця". Можуть навіть заспівати англійську пісеньку Happy Birthday To You. Але з багатьох кенарів виростає лише один "Шаляпін" або "Бетховен". Комусь може здатися, що я вчиняю жорстоко з пташками, закриваючи їх. Але так роблять усі професіонали. Коли канарка вже добре співає, відчиняю дверцята".

Чоловік показує медалі та дипломи: "Уже 15 років їжджу на міжнародний конкурс канарок, який відбувається в Києві й куди з’їжджаються найвідоміші канароводи. Багато разів отримував срібні медалі. А за нові "колінця", які виконували мої пташки, навіть отримав звання заслуженого канаровода України. Його в нас мають лише семеро-восьмеро осіб. У 2000 році мій кенар став улюбленцем публіки, і мені вручили статуетку. На конкурсах продаю своїх птахів. Співаючий кенар коштує 200-500 доларів".

"Лікую хворих пташок і випускаю на волю"

– А зараз покажу вам справжній лісовий хор. Тільки стійте у дверях, не виходьте на балкон, бо пташки бояться чужих, – попереджає чоловік, відчиняючи двері на балкон. Там у клітках – десятки птахів: солов’ї, жайворонки, сови, вивільги, перепели, синички, сорокопуди… "За всі роки у моїй квартирі побувало тисячі різних пташок, – запевняє пан Юзеф. – Часто мені приносять поранених пташок, я їх лікую, а потім випускаю на волю".

– У мене ще є білка, – Юзеф Йоганович веде нас на кухню, відчиняє клітку і йому на плече скаче білочка, припадає до вуха і ніби шепоче щось. – Знайшов Мурзика на дорозі біля мертвої мами, збитої машиною. Годував його через піпетку з пляшечки. Він зовсім ручний: грається зі мною, спить на моєму дивані. Це вже десята білка, яку я виходив.

До кухні заходить красуня кішка. "Це наша Маркіза, – хвалиться чоловік, беручи кішку на руки. – Вона дружить і з білкою, і з пташками. Якось принесла мені в зубах пташеня, яке випало з гнізда, щоб поклав його назад".
– Звідки у вас така любов до птахів і звірів? – дивуюся.

– Було мені 10 років, коли раптом відчув велику любов до всього живого, – пригадує пан Юзеф. – Якщо бачив якусь пташку, то аж трусився, так хотів її погладити. Знайшов у бібліотеці книжку про співучих пташок, прочитав її на одному подиху і вирішив, що теж навчатиму їх співати. Дуже хотів мати канарку, але вона тоді дорого коштувала – 25 карбованців. Це була половина зарплати мого батька. Я почав збирати гроші: здавав пляшки і макулатуру, в мами випрошував. А коли нарешті купив канарку, то почувався найщасливішим у світі. Коли одружився, то мав лише телевізор і одну канарку в клітці. Сказав дружині: "Це моє придане" (сміється, – авт.). Виявилося, що Марія теж любить пташок. Вона мені дуже допомагала. Нині дружина в Італії на заробітках, діти мешкають окремо. І залишився я зі своїми пташками. Вже на пенсії, але ще підробляю – ремонтую взуття. А птахи – це моє захоплення. Не можу без цього.

Проводжаючи нас до дверей, пан Юзеф висловив свою найзаповітнішу мрію: "Хочу виростити такого кенара, щоб вразити всю Україну і прославити нашу Буковину. Мої птахи можуть виконувати 10-12 "колінець". Треба навчити їх ще двох-трьох нових, тоді можна буде їхати за золотою медаллю". 
Надія БУДНА