Буковинська поетеса і майстриня 50-літня Світлана Ярема презентувала на ювілейному вечорі в Краєзнавчому музеї свою 16 книгу "Із голосу небесної арфи". На Вижниччині її називають народною поетесою і "гуцульською чічкою". Діти у садках і школах вивчають її вірші, а місцеві композитори пишуть пісні на її слова. А ще ця унікальна жінка вигадала власну техніку дизайн-колажу, за якою виготовила понад 300 ікон і картин, 80 із яких можна побачити на виставці в музеї.
– Вона живе всупереч прийнятим істинам і створила власний світ доброти, милосердя та щедрості, наповнивши його світлом своєї душі. У її віршах так багато любові: до Всевишнього, до матері, до кожної травинки і листочка. Їй болить будь-яка несправедливість і людська біда, – сказала на вечорі про Світлану Ярему одна з виступаючих.
– Мої книги – це мої виношені в тяжких муках діти, – зізналася ювілярка. – Свої ікони і картини не продаю, а дарую церквам, школам, бібліотекам, знайомим, бо дала таку обітницю перед Богом. Нехай вони приносять добро і любов людям. Хоча сама живу дуже бідно в невеличкій кімнаті з чоловіком і 86-літньою мамою, яка мене виростила.
Ми зустрілися зі Світланою Яремою на її ювілейному вечорі. Вона була щаслива і трохи схвильована такою подією та великою кількістю гостей, які прийшли з букетами квітів. Одягнута у старовинну вишиту сорочку та кептарик з бісеру, на шиї – гердан і коралі. "Цю сорочку вишила ще моя бабуся, яка була знаною вишивальницею, – похвалилася жінка. – Спочатку її носила мама, а потім передала мені".
Пані Світлана веде до зали і показує у вітрині свої книги. Вже самі назви говорять за себе: "Творім добро", "Я світлим іменем живу", "Між литаврами вічності", "Чи віру на землі знайду?", "А ви – і сонце, і мороз"…
– Вірші почала писати з другого класу. Коли прикрашала новорічну ялинку, народилися рядки про зимоньку, – пригадує поетеса. – У сьомому класі мої вірші вперше надрукували в районній газеті. А коли навчалася в ЧНУ, друкували їх і в "Молодому буковинці", і в "Радянському студенті". Пишу про вічні поняття добра і зла, Бога, дітей, природу… Деякі свої книги видавала за власні кошти. Їли з мамою саму кулешу і складали копійку до копійки. У мене немає своїх дітей. Замість них маю 16 книг. Але поміняла б їх на донечку або синочка (витирає сльози, – авт.). Хотіла колись усиновити дитину з дитячого будинку, але мені не дали, бо не мала ще тоді чоловіка.
На стінах зали висять незвичайні ікони та картини. Здається, ніби їх зробила доросла дитина, використавши все яскраве і гарне: бісер, камені, вишивку, мереживо.
– Сама вигадую сюжети своїх картин, – каже майстриня. – У церкві купую іконки, а потім оздоблюю їх. Часто хворію, тому почала займатися цим, щоб не думати про свої болячки, життєві негаразди, розчарування. Перш ніж розпочати роботу, молюся. Залежно від настрою підбираю кольори матеріалів. Трапляється, що відкладаю роботу на півроку, щоб подумати, а потім закінчую.
– Наша сім’я – творча: Світлана – поетеса, я – художник, – розповів Віталій Писарюк, чоловік Світлани. – Дружина часто пише свої вірші вночі. Мені вона присвятила п’ять віршів. А ще Світлана 28 років працює вчителем у школі, діти її дуже люблять.
Надія БУДНА
