Чернівчани Валентина і Віктор Косяченки прожили у шлюбі 55 років. У День усіх закоханих чоловік дарує дружині її улюблені гіацинти, а вона щоразу зізнається йому: "Я кохаю і поважаю тебе". Вже і їхні діти – син Сергій та донька Оксана – відзначили срібні весілля. Кажуть, що це завдяки батькам, які вчили їх, що кохання у шлюбі треба пронести через життя.
– Нам із Віктором завжди було добре вдвох: від першого дня і донині, – запевняє пані Валентина. – Нам дуже цікаво разом, постійно є теми для розмов. Покійна свекруха Наталія Іванівна, бувало, дивувалася: "Ви вже стільки років разом, а постійно про щось говорите". Хоча, на мою думку, шлюб – не для ледачих, це нелегка щоденна праця. Завжди була і залишаюся оптимісткою. Моя улюблена фраза, як у тій пісні Славка Вакарчука: "Все буде добре" (сміється, – авт.).
"Йшов освідчуватися зі значком героя-цілинника"
Ми побували вдома у подружжя Косяченків. Скромна двокімнатна квартира. Сімейні фото. "Син і зять – обидва Сергії – доценти Київського торгово-економічного інституту та медуніверситету. Дочка Оксана і невістка Валентина – вчителі англійської мови. Маємо п’ятьох онуків. Одні вже закінчили вузи, а інші ще навчаються", – пишається Валентина.
Віктор пригадує, як вперше побачив свою майбутню дружину:
"Ми з Валею навчалися на одному курсі філологічного факультету Чернівецького університету. Буквально на другий-
третій день після вступу в 66-й аудиторії слухали лекцію професора Василя Лесина. Валентина сиділа позаду мене. Вона торкнулася мого плеча і про щось запитала. Я повернувся, глянув на неї: молода, вродлива, з великими очима. Як тут було не закохатися! Ще тоді подумав: мені б таку дружину. Відтоді ми почали товаришувати. На студентських вечорах Валентина вчила мене танцювати вальс, бо я не вмів. І навчила крутитися лише в один бік – на інший не вистачило терпіння. Відтоді й кручуся в одному напрямку – назустріч їй (сміється, – авт.). У молодості вірші присвячував своїй Валі. Пригадую, їздив на цілину збирати перший урожай у складі комсомольського загону. Валі зі мною тоді не було. І з туги я написав вірш про букет ковили, зібраний для неї. За освоєння нових земель нам вручили значки героїв-цілинників. Почепивши його на лацкан піджака і набравшись сміливості, пішов освідчуватися Валентині. Сталося це під час зустрічі Нового 1956 року".
"На весілля склалися студенти"
Валентина Прокопівна показує чорно-білі фотографії їхнього студентського весілля, яке відбулося 28 квітня 1957 року в Чернівцях. "Ми з Віктором одружилися наприкінці другого курсу. Обоє з бідних родин, грошей на весілля не було. Склалися зі своїх стипендій студенти обох груп, – пригадує жінка. – На столі були вінегрет, картопля, оселедець, дешеве вино, привезений із села самогон… Було дуже весело. Ми танцювали, співали, грала радіола. Я була у білій сукні, гроші на яку дав мій брат. Мама вишила Вікторові сорочку, а тітки купили йому костюм. Нашими весільними батьками були старости груп, з якими товаришуємо досі. Одна з Вікторових тіток поселила нас у своєму будинку – в невеличкій кімнаті для прислуги. Там були лише ліжко і стіл. А коли народився син, ледве вмістився там ще й дитячий візок".
"Дружина – найкращий рецензент"
– У кожного в нашій сім’ї були свої обов’язки. Чоловік мав прибрати у квартирі, діти – купити продукти в магазині, я – зварити їсти та попрати. Прокидалася о 05.00, щоб встигнути все зробити. Знала, що мій чоловік дуже талановитий, і всіляко підтримувала його. Хоча "наліво" від мене Віктор теж бігав, – жартує Валентина Прокопівна. – Спочатку – в аспірантуру, де навчався, згодом – у товариство "Просвіта", яке очолював, і майже сорок років – в університет до студенток. Але завжди повертався додому. А там – гарячий борщ, свіжа сорочка, діти. Куди було йти (сміється, – авт.)?
– Дружина – найкращий рецензент моїх творів, – запевняє Віктор Косяченко, відомий письменник, лауреат багатьох премій. – Їй першій я читав усі твори. Вона і покритикує, і підкаже. Без Валентини я не міг би стати тим, ким став. Хоча дружина в мене – з характером. Довгі роки була на партійній роботі, тому керувати любила. Але вона дуже добра, весела. І наш шлюб, як кажуть на Буковині, "си вдав".
У подружжя є спільне захоплення – дача. "Ми не просто любимо поратися на землі, а й отримуємо від цього безмежну насолоду, – каже пані Валентина. – Чоловік більше займається садом, а я – грядками і квітами. Саджаємо абсолютно все, що лише може рости. А ще ми багато читаємо, ходимо на всі культурні заходи, виступаємо перед молоддю. Мріємо відсвяткувати з дітьми та онуками своє діамантове весілля…"
Надія БУДНА
Поради від подружжя Косяченків,
як зберегти шлюб
Треба кохати і поважати дружину або чоловіка.
Мати спільні інтереси та захоплення.
Усе вирішувати разом, прислухатися до думки одне одного.
Вміти пробачати, не накопичувати образи.
Частіше говорити одне одному гарні слова, зізнаватися в коханні.
Зберігати вірність, не зраджувати.
Жінка повинна створити затишок у домі, щоб чоловік хотів туди повертатися.
