Чимало буковинців нині мандрує світом у пошуках роботи чи заради відпочинку. Причому не лише європейськими країнами. Хтось там залишається назавжди, але більшість повертається додому, переповнена враженнями від побаченого і пережитого. До останніх належить і чернівчанка Галина Баланюк.

Вчителі обідньої пори годину сплять на партах

– На Тайвань потрапила завдяки чоловікові Роману, фізику, який вступив на аспірантуру тамтешнього університету, – розповідає пані Галина. – Потрапили у місто науковців Хсін-чу, яке розташоване за годину їзди від столиці цієї острівної держави – Тайбея. Винаймали житло у багатоквартирному будинку, в якому мешкали лише тайванці. Щоб не сидіти вдома, вирішила шукати роботу. Для жінок-європейок тут здебільшого одна робота – викладання англійської мови. Я закінчила математичний факультет ЧНУ, але непогано володіла англійською, бо навчалася у гімназії №4, у якій викладання цього предмета вважають найкращим у Чернівцях. Мене з радістю прийняли у приватну дитячу школу, в якій до обіду займалася малеча дошкільного віку, а в другій половині дня – діти шкільного віку. Здивувало, що на вулиці діти пальцями показують на білих людей, а дорослі тайванці вітаються по-англійськи: "Хеллоу!" – і відразу запитують, чи не викладаю англійську. Почувши ствердну відповідь, кажуть, що вони теж хочуть її вивчати. Мене здивувало, що викладачі-тайванці обідньої пори годину сплять в аудиторії, схиливши голови на парти. Бо тут постійна хочеться спати. Очевидно, через клімат. Середня зарплата там становить приблизно тисячу доларів. Це багато, бо продукти на Тайвані дуже дешеві. Місцеві жінки доглядають за грудними дітьми лише місяць після народження, а потім їхнім вихованням займається нянька, беручи за свою роботу 500 доларів у місяць. Причому дитина постійно перебуває у помешканні виховательки, а мама відвідує своє чадо вряди-годи раз на тиждень або й рідше. Тому виходить так, що для таких дітей нянька фактично стає другою мамою, й, ставши дорослими, вони часто навідують своїх колишніх виховательок. Дитсадки там працюють до 20.00. Найбільше там вживають рибу, кілограм якої коштує приблизно стільки, скільки кілограм нашої курятини. Ми найбільше купували червону рибу. До риби додають імбир, олія – з кунжуту, скрізь продають суші. Імпортні алкогольні напої дорогі, чого не скажеш про місцеву рисову горілку, яка нагадує самогон. Тайванки працюють й вдома майже не готують, купують їжу в так званих ланч-боксах. Взагалі там у сім’ях панує матріархат. Тайванці бояться своїх жінок. Вони ніколи не чіпляються до білих жінок. Вони привітні і люб’язні, завжди усміхаються, можливо, й не зовсім щиро. Одна з національних страв – тофу – соєвий сир білого кольору, який може бути твердим і рідким, схожим на желе. Це низькокалорійна страва, без холестерину. Рідкий тофу додають до солодких страв, супів і соусів. Замість хліба там вживають рис. Наш товариш, болгарин, купив хлібопекарську машину, в якій ми пекли хліб. А ще я навчила сусідів-тайванців варити борщ, який їм дуже сподобався. Їли вони його із французькими булочками. А справжній хліб можна було купити лише у Тайбеї. Пригощала й варениками, але вони варять свої, начинка – з м’ясного фаршу і капусти. На вулицях немає злочинності. Навіть у нічний час можна ходити спокійно, не боячись хуліганів. Щодня на вулицях масово займаються фіззарядкою. Медичне обслуговування – на високому рівні. Маючи страховку, сплачуєш тільки три долари за прийом у лікаря, а ліки дають безкоштовно. Задарма, наприклад, полікують зуби, але якщо встановлювати їх, то треба сплатити за матеріали.

Білих дітей запрошують у рекламу

На Тайвані у Галини Баланюк народилася старша дочка. За словами матері, дитина отримала пожиттєву візу, тобто будь-коли може поїхати на Тайвань.

А ще там дуже люблять білих дітей.

– Часто на вулиці, побачивши біле дитинча, до вас можуть підійти місцеві менеджери, які запропонують вам, щоб маля знялося в рекламному ролику, – продовжує Галина Миколаївна. – Чимало європейців погоджується на таку пропозицію, бо на цьому можна непогано заробити. Українці, які тут перебували, відвідували православну церкву, яка розміщувалася в невеликій квартирі. Богослужіння китайською, англійською та російською мовами відправляв священик – грек за національністю. Тут ми разом святкували різні свята.

– Чи є там українські студенти?

– Є, але навчатися там нелегко: "шари" немає. Навчання індивідуальне, лекція тригодинна з кожного предмета – раз на тиждень. Тому багато дають індивідуальних завдань, які треба ретельно виконувати і відповідати перед професором. Я теж два роки навчалася у тамтешньому університеті за фахом – викладання англійської мови, викладачі – американці. Трохи вивчила китайську. Це тонова мова, вона легко дається тим, хто має музичний слух.

– Чи доводилось вам бачити відому у світі тайванську оперу?

– Її ще називають гецзай-сі. Тайванська опера поєднує спів, танці, акробатику і бойові мистецтва, у виставі використовують вісім музичних інструментів. Сучасні оперні трупи посилили видовищність вистав завдяки красивим декораціям. Репертуар – від жалісливих трагедій до комедій, звичайно, заснованих на китайських літературних сюжетах і народних оповідках, легендах. На Тайвані є сотні театральних груп, дуже популярних тут.

– Чому не залишилися у цій країні?

– Підростали діти та й дуже хотілося додому. Старша дочка, коли приїхала до Чернівців, обіймала кожного, бо на Тайвані звикла до однакових облич, а тут усі люди – білі. Тайвань – розвинута країна, її економіка за величиною 26-та у світі. Експорт капіталу в країни Південно-Східної Азії становить 36 мільярдів доларів. Тайвань – світовий лідер із виробництва засобів електроніки, спортивного взуття. Там дуже розвинений туризм. Є поєднання східної розкоші: "уламок" дореволюційного Китаю з комфортом Заходу. Економіка острова залежить від імпортного палива, сировини, продовольства і обладнання. На експорт йдуть тільки готові вироби. Більшість 28-мільйонного населення – тайванці. Ця країна інтенсивно розвивається.
Василь Гринюк

ДОСЬЄ
Галина Баланюк
народилася 1981 року у Чернівцях.
Закінчила гімназію №4 та математичний факультет ЧНУ імені Ю. Федьковича.
Разом із сім’єю п’ять років перебувала на Тайвані.
Нині – викладач кафедри теорії і практики перекладу факультету іноземних мов ЧНУ.