Джильберто Форті уже дев’ять років проживає у Чернівцях. Італієць приїхав сюди заради дружини-чернівчанки та їхньої доньки, залишивши у рідній країні бізнес, захоплення музикою, родину, друзів. "Мене привело до Чернівців кохання до Оксани, – запевняє синьйор Джильберто. – Ми з нею двоє різних людей з однією душею. Не важливо, де ти живеш, важливо, як ти живеш. Чи це Україна, чи Італія… Людина повинна почуватися щасливою. А щастя можна знайти лише поруч із близькою людиною. Я знайшов його з Оксаною і нашою донечкою. Для мене весь світ – це вони".

"Я й українка, й італійка"

Із чернівчанкою Оксаною Унгурян та її чоловіком Джильберто Форті ми зустрілися у їхньому улюбленому кафе, куди вони навідуються майже щодня. До тата горнулася восьмирічна Валерія, а він поїв її з ложечки капучино. "Це татова донечка. Вона навіть схожа на чоловіка. Заради Валерії він готовий на все, – сміється пані Оксана. – Вона його теж безмежно любить". "Коли дивлюся на Валерію, у мене виникає бажання мати ще одну дитину, – зізнається синьйор Джильберто. – Але розумію, що через свій вік не зможу дати їй все необхідне. Діти повинні бути оточені ніжністю та любов’ю батьків. Тоді вони ростимуть щасливими і усміхненими, як наша донька. Ми хочемо, щоб вона закінчила в Чернівцях молодшу школу, бо тут вищий рівень. А потім Валерія продовжить навчання в Італії, де в старших класах вузька спеціалізація. Можливо, згодом ми теж переїдемо туди з Оксаною".

– Я й українка, й італійка. Хочу жити трохи в Чернівцях, трохи – в Італії, – каже, сміючись, Валерія. – Навчаюся в третьому класі гімназії №3. Вивчаю англійську, французьку та італійську мови. З мамою ми розмовляємо українською, з татом – італійською. Також займаюся музикою, граю на фортепіано, як мій тато. Колись він був відомим в Італії музикантом.

"Почуваюся справжньою жінкою"

– За спеціальністю я інженер, закінчила фізичний факультет ЧНУ. Але у 1990-х роках роботи не було, тому була змушена поїхати на заробітки до Італії, – розповідає Оксана. – Працювала в місті Фрозіноне – за 60 кілометрів від Рима. Там ми і познайомилися з Джильберто. Потім зрозуміли, що закохалися. Через певний час я повернулася до Чернівців, бо в мене закінчилася віза. Джильберто приїхав до мене. Йому дуже сподобалися наше місто, його архітектура. Він сказав: "Я міг би тут жити", – і залишився. А потім у нас народилася Валерія.
Чоловік намагається зрозуміти, про що розповідає дружина, просить перекласти італійською. "Поруч із Джильберто почуваюся справжньою жінкою: захищеною і коханою, – запевняє Оксана. – Подарунки, квіти, кава в ліжко… Ми обоє вже були одружені, багато пережили. У мене є 19-річний син від першого шлюбу, у Джильберто – троє дорослих доньок. Нині я домогосподарка, Джильберто вже на пенсії. В Італії він багато працював: займався бізнесом і музикою, тепер хоче трохи відпочити, пожити заради сім’ї. Ми все вирішуємо разом. І ходимо всюди разом, бо Джильберто не знає української мови, доводиться бути в нього за перекладача. У нашій родині пов’язані українські та італійські традиції. Ми святкуємо два Різдва: католицьке 25 грудня та українське 7 січня. Готую українські та італійські страви.

"Людина нічого не варта без сім’ї"

– Здебільшого чернівчанки їдуть до своїх чоловіків-іноземців, а ви приїхали до дружини в Україну. Не сумуєте за Італією? – цікавлюся.

– Ми майже щороку їздимо всією сім’єю до Італії. А я буваю там ще частіше, – запевняє чоловік. – Хоча мій переїзд до Чернівців шокував мою родину та друзів. Вони не могли зрозуміти: залишаю все і їду невідомо куди. Але згодом все стало на свої місця. Мої старші доньки дуже полюбили Валерію. Навіть моя колишня дружина сказала: "Боже, яке гарне дитя". Я не можу сумувати, коли поруч зі мною моя сім’я. Без неї людина нічого не варта. Оксана для мене не лише кохана дружина, а й найближчий друг, який прийде на допомогу у складній життєвій ситуації.

– Мене неприємно вражає, що українки їдуть на заробітки в інші країни, залишаючи своїх маленьких дітей, – зізнається чоловік. – В Італії чоловік повинен забезпечувати свою сім’ю. А у вас всі клопоти переклали на плечі жінок.

Звертаю увагу на струнку фігуру і молодечість синьйора Джильберто. "Поруч із такою молодою і вродливою дружиною я зобов’язаний підтримувати себе у відповідній фізичній формі. Доводиться багато від чого відмовлятися, щоб бути струнким і підтягнутим, – сміється чоловік. – Щодня і щохвилини підтверджую своє кохання до Оксани. Кажу добрі слова, дарую квіти… Із цих дрібниць складається подружнє життя. Якщо постійно звертати на них увагу, все буде добре". 
Надія БУДНА