Одна з найстаріших буковинок Василина Кусяк днями відсвяткувала свій 105-й день народження. Довгожителька проживає у селі Іспас на Вижниччині. Народила дев’ятьох дітей, має 24 онуків, 22 правнуків та чотирьох праправнуків.
Секретом свого довголіття жінка вважає те, що все життя тяжко працювала. А ще каже, що свої роки їй залишила мама, яку вона втратила ще немовлям.
"Боїться голоду і ховає їжу"
Ми завітали до іменинниці на Василя. Хоч був лише ранок, привітати маму і бабусю з Днем ангела зібралися доньки та сини, онуки, правнуки, праправнуки. Нас зустріли хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Разом із родиною ми випили за здоров’я довгожительки. Святково прибрана – у вишитій сорочці та квітчастій хустці – Василина Іванівна спала. "Цієї ночі мама очей навіть не зімкнула, лише під ранок заснула, – пояснює донька Фрозина. – Прокидайтеся, мамо, до вас гості прийшли, співатимете їм (будить жінку, – авт.)". Василина Іванівна сідає, спираючись на подушки, починає співати коломийки.
– Мама дуже любила співати, бо так їй ставало легше. Казала, що навчилася між дівчатами, коли пасла худобу. Знає дуже багато пісень і пам’ятає їх досі. У селі мама була знаною співанкаркою, любила ходити на весілля. Коли люди бачили, що йде Штефаниха (так її називали у селі), то казали, що буде співати і весілля буде гарне, – сміється пані Фрозина. – Хоч мама прожила нелегке життя. Біди зазнала з дитинства. Залишилася без мами ще немовлям. Тато привів до хати іншу жінку. Вона не злюбила Василину, змушувала її виконувати найважчу роботу, за будь-яку провину била. Друга мачуха виявилася не кращою: збиткувалася, як могла, всю злість зливала на бідну сироту, яку не міг ніхто захистити. Вдома тримали дуже велике господарство: корів, коней, свиней. За цим всім треба було наглядати, отож маму до школи не пустили. Вона не навчилася ні читати, ні писати. Замість підпису завжди клала хрестик.
Щасливою почувалася Василина, коли вийшла заміж за гарного й роботящого хлопця Степана Кусяка. Жили вони у злагоді, ніколи не сварилися, хоч дуже бідували. Не було навіть у що одягнутися, щоб піти до церкви. Під час Другої світової війни Степана забрали на фронт. Після поранення він повернувся додому. "Мама народила дев’ятьох дітей, але троє померло маленькими від голоду в 1940-х роках, – голос у Фрозини Степанівни тремтить. – Мама досі ховає під подушку їжу: боїться бути голодною. Розповідала, що їла лише квасок у полі, а дітям не мала що дати. Син Петро трагічно загинув в армії. А нещодавно помер ще один. 24 роки тому не стало нашого тата і мама залишилася вдовою. Вона дуже тяжко переживала смерть дітей і чоловіка, довго тужила".
"Усе літо ходила босоніж"
– Батьки ще змалку привчали нас до праці. Кожен мав свої обов’язки: хто корів пас, хто працював на полі, хто – в хаті, – пригадує син довгожительки Микола. – Нас вчили поважати старших, свою родину. За цю науку ми дуже вдячні батькам. Бо завдяки їм ми всі виросли роботящими, тримаємося разом. Працювали здебільшого в колгоспі: хлопці – трактористами, дівчата – доярками. Отримували нагороди та подяки.
– За своє довге життя мама жодного разу не лежала в лікарні, не визнавала ліків, – запевняє Фрозина Степанівна. – Навіть дітей народжувала вдома. А через кілька годин уже йшла до стайні годувати худобу. Коли буває, щось у неї заболить, то п’є чаї з трав, ноги натирає настоянкою хрону на горілці. Все літо мама ходила босоніж – до самих холодів. Майже ніколи не хворіла. Не пригадую, щоб вона сіла на хвильку і відпочила. Дуже рано прокидалася, пізно лягала спати.
– Бабуся бавила мене маленькою. Якщо я плакала, вона співала мені пісень, і я замовкала, – пригадує правнучка Уляна. – Коли запитую про її довголіття, вона відповідає: "Багато робила, весь час рухалася, тому так довго живу. Та й моя мама, яка померла молодою, залишила мені свої роки".
– Ми дуже пишаємося тим, що в нашому селі проживає 105-літня Василина Кусяк, – запевняє сільський голова Іспаса Михайло АНДРЮК. – Я ще вітав її зі століттям. Вона тоді сказала мені: "Дякую, що прийшли. Але я до вас ні разу не приходила". Ця жінка справді ніколи ні на що не скаржилася. Але коли пригадувала минуле, казала: "Діти, дай Боже, щоб ви ніколи не дочекалися такого. Нині я щаслива, бо маю що їсти і в що вбратися". Родина Кусяків дуже велика і шанована в селі. До праці ставиться, як до молитви. Донька довгожительки Фрозина 36 років пропрацювала на фермі, була передовою дояркою. Після смерті чоловіка вивела в люди трьох синів, доглядала за мамою і свекрухою. Онуки і правнуки Василини Іванівни теж проживають і працюють у нашому селі.
Надія БУДНА
