«Хочу розповісти історичну правду про місто»

Дослідницю Марію Никирсу називають "ходячою енциклопедією Чернівців". Здається, вона знає історію кожної вулиці, кожного будинку. До Нового року чернівчани отримали чудовий подарунок – рідкісну книгу Марії Никирси "Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ", матеріали до якої вона збирала понад 30 років. У 55 документальних нарисах вперше використано унікальні архівні документи. Їх проілюстровано поштівками кінця ХІХ – початку ХХ століть.

"Свою книгу я писала для людей, які закохані у своє місто й цікавляться його історією, – зауважила Марія Никирса, з якою ми зустрілися в Муніципальній бібліотеці, де вона веде авторську програму "Історія вулиць та їхніх жителів". – Чернівецькі вулиці та площі є свідками життя багатьох поколінь чернівчан. У кожній цеглині, у кожному камінчику старого міста приховані старі мелодії, легенди та бувальщини. Усе тут насичене історичною пам’яттю, яка сплітається в дивовижний фактаж. На жаль, нині вже майже не залишилося корінних старожилів, які могли б розповісти про минуле міста. Мені хотілося повернути чернівецьким вулицям і площам їхню справжню історію. Хоча вдалося відкрити таємниці не всіх споруд, тому моя робота може продовжитися. Але навіть життя не вистачить на ці дослідження".

Архівіст мав знати іноземну мову

Марія Никирса родом із Косівщини. Приїхавши 1969 року вступати до Чернівецького університету, молода дівчина закохалася в старовинне місто, його бруковані вулички та площі. Закінчивши факультет іноземних мов, Марія пішла працювати до обласного архіву.

– Архівіст мав обов’язково знати іноземну мову, щоб працювати з документами, – пригадує Марія Дмитрівна. – Мені влаштували своєрідний іспит на знання німецької мови, який я успішно склала. Пізніше була можливість влаштуватися в школу учителем, але я вже втягнулася в архівну справу. Мені подобалося брати в руки рідкісні документи, знаючи, що в інших такої можливості немає. Доводилося перекладати не лише німецькомовні тексти, а й рукописну готику. В архіві тоді працювали висококваліфіковані фахівці, які закінчували австрійські гімназії та університети, знали кілька мов. Від них я багато чого навчилася. Ми видавали наукові збірники, писали статті, готували телепередачі. До нас приїжджали науковці, які працювали над кандидатськими та докторськими дисертаціями, тому треба було бути на рівні. Мої діти виросли в архіві, робили тут уроки.

Ми першими ознайомилися із секретними архівними матеріалами про голодомор. Від прочитаного в тодішніх газетах у нас волосся ставало дибки, – продовжує пані Марія. – В одній газеті був такий заголовок: "Що діється на Великій Україні, то най Бог милує". У цій статті писали про те, як люди їли людей, а матері – своїх дітей. Спочатку ми навіть не вірили, що таке могло бути.

До підготовки книги долучилася родина

Працюючи в архіві, Марія Никирса почала збирати матеріали про чернівецькі вулиці та площі.

– Я ніби заново відкривала для себе місто, – каже жінка. – Зупинялася біля кожного будинку й пригадувала, хто збудував його, хто тут жив. Адже за радянських часів історія міста починалася з 1940 року. Ніби до цього часу взагалі нічого не існувало. Хоча колись Чернівці були справжнім європейським містом із високою культурою. І коли нині кажуть, що нам треба йти в Європу, то Чернівці вже давно там. Я почала друкувати окремі статті в міських газетах. Понад три роки вела на обласному радіо цикл передач "Мандруючи Чернівцями". Неодноразово брала участь у телепередачі Василя Селезінки "Місто моєї любові". Так зібралося чимало матеріалів і народилася ідея видати власну наукову книгу. Мені довелося оволодіти комп’ютером і навчитися набирати тексти. До підготовки книги долучилася вся моя родина. Наприклад, донька Тетяна першою читала мої нариси, а чоловік Дмитро робив знімки.

Я довго сумнівалася, чи потрібна моя книга людям, – зізналася дослідниця. – Та дійшла ствердного висновку. Бо розповідати романтичні легенди про місто – це одне, а підтверджувати все фактами – зовсім інше. Взяти хоча б відомий "будинок-корабель". Насправді його збудував не капітан, як люблять розповідати, а простий єврей, який передав будинок своїй доньці. Подібних історій – сотні. Мені хочеться донести до чернівчан історичну правду про рідне місто. 
Надія БУДНА

З ДОСЬЄ "МБ"
Марія Никирса (Боднарук) народилася 10 червня 1949 року на Івано-Франківщині. Закінчила факультет іноземних мов ЧНУ. Стажувалася в Московському історико-архівному інституті. З 1975 року працювала в Державному обласному архіві. З 2001-го – науковий співробітник ЧНУ. Відмінник архівної справи.
Заміжня. Має двох дітей і трьох онуків. Донька Тетяна – викладач ЧНУ, кандидат біологічних наук. Син Дмитро закінчив ЧНУ, системний адміністратор.