Марія Тащук зі Стрілецького Кута Кіцманського району мешкає в невеликій старій хатині на околиці села. На подвір’ї стоїть крісло, на якому 105-річна бабуся любить посидіти, гріючись на сонечку. Неподалік скидає сухі плоди горіх, бродять двоє котів.

"З 32-річного віку ходжу церквами"

– Піду скажу бабусі, нехай файно одягнеться для фотографії, – каже правнучка Людмила, яка разом із чоловіком Юрієм та 11-річним сином Ростиславом уже сім років проживає із довгожителькою. – Допомагати їй не треба, сама одягається й розчісується. Щоправда, треба голосно до неї говорити, бо вже недочуває. Але щонеділі збирається до церкви, виходить на дорогу біля хати. Водії маршруток уже знають її, зупиняються й підвозять до храму. Так само бабуся дістається додому. Каже, доки може відвідувати богослужіння, доти живе.

Доки Марія Василівна вмощується в кріслі, розглядаємо її з чоловіком весільний портрет. Гарна молода пара в буковинських одностроях. У нареченої – карі очі й ледь вловима посмішка. Заміж дівчина вийшла 1930 року за місцевого хлопця Костянтина, свого ровесника. Він помер ще 1975 року. Жив тяжко, був три роки на роботі у Румунії, воював.

– Багато довелося пережити, – зітхає пенсіонерка. – Бог носив мене світами, як ту птаху. Добре, що ще можу сама себе обійти. Замолоду мала "вибух крови". Думала, що не виживу. Дуже молилася, і Бог зглянувся наді мною. З 32-річного віку ходжу церквами: у Почаїв, Мукачеве, Ужгород. За Румунії пішки тричі ходила молитися до Сучави. Якось злодії залізли до хати, усе винесли з неї. Якби я в той час була вдома, мене не залишили б живою.
Працювала в колгоспі, спочатку у Білій, а потім у своєму селі. Гляділа свиней, худобу. А якось мене призначили заготовляти моркву по селу. Впоралася з тим добре: привезли додому дев’ять корців моркви. А ще п’ятнадцять років саджала розсаду в парниках. За те тепер маю дев’ять соток пенсії.

Ще торік бабуся їздила до Чернівців базарувати

Марія Василівна народила чотирьох дітей. Двоє з них померли ще в грудному віці. А двоє синів Василь та Ілля мали свої сім’ї, але теж вже покійні. Має шістьох правнуків, праправнука, незабаром народиться ще один...

– Ще торік бабуся їздила до Чернівців базарувати: продавала квасолю, помідори, перець, – продовжує Людмила. – А худобу утримувала до 90-річного віку. Донедавна вона поралася й на городі. Характер має ще той, усе повинно бути так, як вона скаже. Наприклад, вважає, що на грядках потрібно все робити вручну: не орати трактором землю, а копати рискалем. Тоді, мовляв, і врожай буде добірний. Щоранку бабуся вживає мед, який допомагає їй навіть за зубного болю. Таблетки ніколи не п’є, вважає, що то отрута. Любить чай із різних трав, молочні продукти. Але не вживає перченого й гострих страв. Зате постійно товче собі саламашку із часнику та любить цибулю. І завжди молиться, часто читаємо їй і Біблію.

– Марія файною була колись. Такі вишивані сорочки мала, як ніхто, і червоні чоботи, – згадує 98-річна Марія Демчук. – Вона не менше, ніж 40 разів, була в Почаївській лаврі, на Закарпатті. Я теж із нею туди ходила, але менше, ніж вона. Бо в мене боліли ноги. Марія довго живе, бо завжди давала за поману, допомагала бідним і немічним. А її тато був у церковній двадцятці. Якось із тайстрою йшла вона пішки з Мукачевого до Ужгорода, бо казала, "що їй ніколи чекати на транспорт".

На території Стрілецькокутської сільради живе ще один довгожитель, повідомив сільський голова Михайло Боднарюк. Це Тодор Угринюк, якому в лютому має виповнитися 102 роки.
Василь Гринюк