Їм байдуже, які перепони заважають працювати: вогонь, вода чи щось інше. У них мета – рятувати людей. 17 вересня – День рятувальника. В яких умовах нині вони працюють та з якими труднощами стикаються, напередодні свята цікавився кореспондент "МБ".

"Води не вистачало, шланги замерзали…"

Уже 12 років працює рятувальником 30-річний Микола Приходченко.
Чоловік каже, що людей без страху не буває, але рятувальники загартовані до будь-яких масштабних надзвичайних ситуацій.

– На початку цього року ми гасили величезну пожежу на вулиці Нечуя-Левицького приблизно добу. Це було надзвичайно складно, – запевняє рятувальник. – На вулиці температура сягала 35 градусів морозу. Техніка відмовлялася працювати. Уявіть: насоси з водою замерзають, шланги – теж. Доводиться кожні кілька хвилин замінювати їх. Врешті, коли замерзли всі шланги, які ми мали у запасі, доводилося їх розморожувати. Води не вистачало. Наші автомобілі їхали за нею аж у центр міста. Підйом від Роші – дуже крутий, весь в ожеледиці. Це було страшенно небезпечно!

– Із цього будинку ми евакуювали п’ятьох людей, – каже Дмитро Богач, заступник начальника оперативно-координаційного центру з питань оперативного реагування. – Серед них – і старенькі, і неходячі. Рятувальники на ковдрах виносили людей. Це робили дуже оперативно: якби спрацювали трохи пізніше, то, напевно, загинули б усі мешканці цього будинку. Одну жінку ми розбудили. Вона прокинулася і не розуміла, що відбувається. Довго не відчиняла двері, довелося їх виламувати.

"Люди спокійно дивились, як догорав їхній будинок"

Двічі гасив пожежі у дитячому будинку в Молниці Дмитро Богач. Спочатку приміщення зайнялося ще 2004 року. Вдруге – торік. Рятувальник каже, що обидві пожежі були наймасштабнішими за всю його роботу.

– Важко було сприймати те, що горить приміщення, в якому мешкає багато дітей, багато віруючих людей, – каже Д. Богач. – Обидва рази ми гасили пожежі по шість годин. Виносили дітей із будинку. На щастя, врятували всіх.
Добре запам’яталися рятувальникам і повені 2008 та 2010 років.

– Звісно, важко бачити, як люди плачуть, кричать від страху, – каже рятувальник. – Але коли одягаєш форму, всі страхи зникають. Ти розумієш, що, крім тебе, ніхто людей не врятує. Нам приємно, що вдалося врятувати стількох. Це велике щастя – допомагати.

– Люди дуже по-різному поводяться під час пожеж, – продовжує Дмитро Богач. – Дехто панікує, дехто сприймає такі речі на диво спокійно. Скажімо, якось на Калічанці будинок догорав дотла. Мешканці спокійно на це дивилися. Просто вони зрозуміли, що запізно повідомили нам про пожежу. Думали, що самотужки зможуть впоратися з вогнем.

А часто доводиться чути і погані слова у свій бік. Іноді людям важко пояснити, що цистерна, яка має 2,5 тонни води, закінчується лише за чотири хвилини.

– Немає людей, які не мають страху перед вогнем чи водою. Але рятувальники за роки загартовуються, – каже Микола Приходченко. – Коли виїжджаєш на пожежу, ти вже психологічно готуєшся до того, що доведеться бачити щось страшне.
Микола Кобилюк