Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
«Знищити мову одним законом не можна»

Доктора філологічних наук, професора кафедри сучасної української мови ЧНУ Людмилу Ткач, яка днями відзначила ювілей, кореспондент "МБ" мала на меті привітати, поговорити про життя. А вийшла розмова про те, що відбувається нині з українською мовою, про проблеми освіти.

"Те, що стосується мови, не можна віддавати в руки політиків"

– Чим займається науковець, перш ніж стати доктором наук?

– Я мовознавець, і перш ніж стати доктором наук, багато років досліджувала мовне середовище Буковини, історичні джерела літературної мови. Тема докторської дисертації – "Мовна ситуація на Буковині в кінці XIX – на початку XX ст.". Адже на Буковині, як і в Галичині, українська мова не була лише мовою хатнього вжитку чи художньої літератури. Це була мова з досить широкими соціальними функціями: нею послуговувалися в діловодстві, судочинстві, шкільному та університетському навчанні, періодиці. Маємо унікальні джерела для дослідження літературної мови на Буковині. І одним із таких джерел є газета "Буковина" за період 1885-1910 років. Її річні підшивки за 1893-1894 свого часу були використані під час укладання "Російсько-україн­ського словника", який виходив у Києві в 1924-1933 роках під егідою Всеукраїнської академії наук, за редакцією академіків Агатангела Кримського й Сергія Єфремова.

Уже на початок XX століття це була розвинена мова, яка ставала дедалі досконалішою як мова літературна, соборна, загальнонаціональна. Якби ми більш наполегливо вивчали свої джерела, самі для себе, самостійно формували уявлення про те, чим була наша мова 100 років тому, ми абсолютно переконливо могли б полемізувати з теперішніми можновладними українофобами й відкидати непрофесійні заяви на кшталт, що в Галичині української мови не було, а був якийсь недолугий "австрій­сько-поль­ський суржик".

– Що відбувається з мовою нині?

– Тепер українська мова зазнає звуження сфер свого функціонування. І робиться це брутальним способом, з порушенням норм Конституції.

– Чому українська мова так і не посіла належного статусу в незалежній Україні?

– Передусім тому, що носії мови не мають відповідної позиції. Якщо мільйони виїхали з України, то насамперед виїхали мільйони носіїв української мови. Реакція на це дуже млява. Поміркуймо ще над тим, скільки в нас вчителів, викладачів української мови. Їхня кількість напевно ж перевищує кількість середньостатистичної української політичної партії. Але ми не чуємо цих голосів. Протестує молодь, окремі люди. Чому інша частина суспільства насторожена? Тому, що ми були свідками спекуляцій на проблемі мови. І спекуляції не припинилися. Більшість українців розуміє, що їхньої участі в цих процесах ніхто не потребує. У питаннях мови ми не чесні самі перед собою.
Якби справді ті політики, які нині позиціонують себе захисниками української мови, про неї дбали, вони ніколи не допустили б, щоб закон Ківалова – Колесніченка був внесений до сесійної зали.

Життя в післяпомаранчевий період всіх нас навчило: те, що стосується мови, не можна віддавати в руки політиків. Бо культура сучасного українського політикуму така, що в цьому середовищі немає жодного прин­ципу, яким не можна поступитися заради грошей.

– Що ж робити в цих обставинах?

– Треба кожному українцеві насамперед для себе самого визначити свою позицію щодо української мови. Самому завжди розмовляти українською мовою й активно реагувати на викиди злоби й ненависті щодо нашої мови. Словом, потрібно самим створювати середовище для виживання своєї мови. Не чекати від політиків, що вони розв’яжуть за нас це завдання. За часів царської Росії ситуація була ще гірша: українська мова взагалі була усунута із громадського життя. Те, що ми втратили шанс якось інакше обстоювати право української мови, ніж своєю особистою позицією, шкода. Але не бачу в цьому трагедії. Небезпека є, але трагедії немає. Якщо українські мами будуть розмовляти зі своїми дітьми українською мовою, і якщо таких мам будуть мільйони – нічого поганого з українською мовою не станеться. Знищити мову з такою культурою й такою писемною традицією не можна одним законом. Нам давно треба перемістити акценти з того, щоб мову робити політичним гаслом, на те, щоб українська мова для кожного з нас була щоденною життєвою потребою. Якби ми зараз запитали в перехожих: "Скажіть, будь ласка, який рингтон на вашому телефоні?" У скількох українців виявиться український рингтон? А в скількох – російський? А в скількох – англійський? Можна не сумніватися, що мобільних телефонів з українським рингтоном буде найменше. Так до чого тут закон?

"Студенти схильні очікувати поблажливого ставлення"

– Ви, напевно, знаєте, студенти вас бояться...

– Так, знаю. Але можу вас запевнити, що жодних тортур я студентам не завдаю, не тероризую їх і не принижую – просто називаю речі своїми іменами й об’єктивно оцінюю їхні знання. Я категорично не приймаю списування зі шпаргалок (чи тепер – із мобільних телефонів) і завжди кажу своїм студентам, що треба мати мужність прийняти на екзамені ту оцінку, яка є логічним завершенням їхнього навчання за семестр. Гадаю, якби ви запитали в студентів, вони підтвердили б: єдина умова для оцінки – як відмінної, так і незадовільної – це їхні знання й ставлення до навчання. Я дуже шаную свою професію й не граю зі студентами в піддавки: "Ви нічого не знаєте, але ж ви такі милі люди й вже за це заслуговуєте відмінної оцінки".

А просто бути популярною серед студентів, розповідати їм баєчки й побрехеньки – ніколи такої мети не мала. Я люблю розумних і совісних студентів – інакше давно вже покинула б викладання, але не забуваю про наше народне прислів’я: "Люби, як душу, – а тряси, як грушу".

Біда в тому, що рівень середньої школи дуже впав. Але ж ми не маємо права знижувати вимоги. За останні 20 років (а викладати я почала 1985-го) ми й так їх вже знизили. Страшенно впав рівень начитаності й запас слів. Далеко не всі студенти знають відмінки іменника, не розрізняють частини мови. У чомусь це навіть мій біль… Адже не може викладання в університеті спиратися на програму 5-6 класу. Це катастрофа, про яку всі мовчать! Студентів, які добре вчаться, дуже мало – четверта-п’ята частина групи. І заради цих студентів і приходиш в аудиторію.
Проблема вищої школи полягає в тому, що якщо брати до університету тих абітурієнтів, рівень базових знань яких відповідає умовам і програмам подальшого навчання, половину вузів потрібно закрити. Отже – звільнити половину викладачів. Це величезний соціальний вибух. І ми не готові убезпечитися від нього. Скоро в нас не буде людей, які уміли б елементарно грамотно написати текст, вчасно прийняти правильне рішення, прорахувати правильно міст, прокласти дорогу...

"Я люблю дім"

– Як вам вдається поєднувати наукову кар’єру та родинний затишок?

– Так, як і кожній жінці, яку в її роботі підтримують її чоловік і вся її родина. А в скрутних цейтнотних ситуаціях мені допомагали й мої батьки, і син, і сестра чоловіка, і всі мої семеро аспірантів, які вже стали кандидатами філологічних наук. Вони не тільки мої талановиті учні, а й надійні друзі.

Мій чоловік – Микола Ткач – професор, доктор фізико-математичних наук, завідувач кафедри теоретичної фізики ЧНУ. Сподіваюся, багато хто пам’ятає його як ректора ЧНУ й голову ОДА в 2005-2006 роках. Мій син має вже свою сім’ю й живе окремо.

Своєму чоловікові я вдячна за те, що він багато в чому сформував мій світогляд як науковця й навчив правильно працювати – виділяти в роботі головне й відкидати все випадкове. А ще навчив мене не боятися складних життєвих ситуацій і загартував мій характер. За ті роки, які живемо разом, ми створили свій дім. І цей дім я дуже люблю. Взагалі, люблю бути й працювати вдома. Люблю дбати про свого чоловіка й не вважаю, що через це страждає моя робота.

Із чоловіком ми багато часу проводимо разом. У нас завжди є цікаві заняття, цікаві розмови. Ми любимо подорожувати. Взагалі в нас тепер є більше часу одне для одного. У нас спільні погляди на життя. Ми не змінили своїх переконань і не шкодуємо за жодним своїм вчинком. На щастя, від того часу, як мій чоловік не працює на "високих" посадах, з нашого горизонту зникли всі псевдодрузі, і ми нарешті відійшли від того вимушеного, особисто мені дуже чужого стилю життя "на людях". Я радію тим справжнім успіхам мого чоловіка, які він має в науці, бо тепер нарешті своїй улюбленій фізиці він може віддати стільки часу, скільки має для цього сил.
А про академічну кар’єру надто гучно сказано. Я ніколи не ставила собі за завдання робити кар’єру. Просто люблю свій фах, свою роботу, не шкодую для неї ані часу, ані сил.
Юлія Боднарюк

ДОСЬЄ "МБ"
Людмила Ткач
народилася 4 серпня 1962 року у Чернівцях.
Закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету.
1990 року захистила кандидатську дисертацію.
2008 року захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук "Мовна ситуація на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ століття й розвиток української літературної мови".
Є автором понад 180 наукових праць.
Під керівництвом Людмили Ткач захищено сім кандидатських дисертацій.
Рейтинг:
(голосів: 1)
10-08-2012, 17:00
Коментарів 0 Переглядів 3013

загрузка...
На Буковині медики зареєстрували вже чотири випадки грипу
За минулий тиждень зафіксували понад сім тисяч випадків захворюваності на ГРВІ
Популярне Коментують
• Новини
Міша на допиті і марення біженця з польської дучки. Блог Мостіпаки
Про головні події тижня, що минає - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Медичний центр "Меднеан" допоможе відчути радість руху (на правах реклами)

Медичний центр "Меднеан" – це профільна приватна клініка, яка ліцензована на відповідний вид діяльності та надає послуги з лікування захворювань хребта і суглобів, реабілітації опорно-рухового апарату, спортивної реабілітації, реабілітації після інсульту.
Робота за кордоном: переваги Europa Workintense (на правах реклами)

Суміжний кордон із Євросоюзом завжди відкривав перед закарпатцями перспективи працевлаштування та навчання в ЄС. Приваблює як благополуччя, так і зарплати, котрі в наших європейських сусідів у рази вищі...
Літній відпочинок для дітей: 5 таборів поблизу Карпат, де вашій дитині сподобається (на правах реклами)

Що може бути веселішим, ніж літо, проведене разом зі своїми однолітками у таборі відпочинку. До вашої уваги пропозиції 5 таборів літнього відпочинку для дітей
5 медичних центрів у Чернівцях з якісними діагностикою, лікуванням та профілактикою (на правах реклами)

Пропонуємо Вам 5 медичних центрів у Чернівцях, де Вас якісно обстежать, призначать відповідне лікування або профілактику виявлених захворювань.