RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео |

«Наші діти говорять українською, як рідною»

Доки політики чубляться довкола закону про мови, вихідці навіть з інших країн полюбили українську мову, а їхні діти знають її краще, ніж місцеві.

Азербайджанське подружжя Горхмаз і Афаг Гусейнови мешкають у Чернівцях у мікрорайоні Гравітон. Мешканці багатоповерхівки добре знають цю сім’ю, шанують її за привітність і гарне виховання дітей. Десятирічний Ісмаїл та п’ятирічна Сема чудово розмовляють українською літературною мовою. Хлопчика в школі навіть ставлять за приклад місцевим учням. Ісмаїл завжди привітається з усіма українською "Добрий день", відчинить вхідні двері, запропонує занести важкі пакети або сумки.

"Почуваємося в Чернівцях як вдома"


У затишній квартирі Гусейнових нас першою зустрічає симпатична Сема з гарно заплетеними косичками. "Це мама мене так заплела, – хвалиться дівчинка українською. – Мені п’ять років. Я ходжу в садок. Мою виховательку звуть Наталія Анатоліївна. А мою подружку – Евеліна". Сема лічить до двадцяти, розповідає віршик про метелика. Каже, що коли виросте, стане лікарем швидкої допомоги й буде лікувати людей.

Ісмаїл закінчив четвертий клас школи №28. Спілкуємося з ним теж українською. "Вчуся добре, – розповідає хлопчик. – Нижче дев’яти балів не отримував. А зі своїх улюблених предметів – математики та англійської мови – маю 12 балів. Моя фотографія висіла на шкільній дошці пошани. Мені дуже допомагала наш класний керівник Інна Дмитрівна. Вона гарна й добра. Каже, що я розмовляю українською мовою краще, ніж мої однокласники. Мені подобається жити в Чернівцях. Тут мої найкращі друзі, школа, учителі. А в Азербайджані – бабусі та дідусі. Я за ними сумую. Але їхати звідси не хочу.

– Ми із дружиною вчимося розмовляти українською мовою в наших дітей, – каже російською глава сімейства, підприємець Горхмаз Гусейнов. – Добре розуміємо її, хоча з розмовною – проблеми. Трохи краще з російською, якою непогано володіємо і я, і Афаг. Вдома спілкуємося з дітьми азербайджанською. Отож вони добре знають мови двох країн, які стали для них рідними. В Україні сумуємо за своїми родичами, які проживають в Азербайджані. Та коли їдемо туди – тужимо за Україною. Наші серця вже розділені на дві половинки. У Чернівцях народилися наші діти. Тому це місто дороге нам. Почуваємося тут наче вдома. Маємо багато друзів, гарних сусідів. Тут тихо, спокійно. Головне – немає війни, від якої втекли ми із дружиною. Хочеться, щоб наші діти ніколи не знали, що це таке. Ми з Афаг раніше мешкали в Карабаху. Я мріяв стати спортсменом, вступити до інституту фізкультури. Але війна все перекреслила. Виїхав до України 1997 року. Вдома не було роботи. А треба було допомагати батькам, сестер видавати заміж. Побував у кількох містах, зрештою зупинився в Чернівцях. Коли народилися діти, вирішив, що вони мають знати мову країни, у якій живуть. Наша сім’я шанує українські традиції. Діти одягають вишиванки. Дружина навчилася готувати національні страви. Ми дуже любимо борщ, вареники.

"Здалося, що потрапила до раю"

Афаг показує сімейний альбом із фотографіями. "Це наше з Горхмазом весілля, – розповідає російською. – А це мій батько. Він працював учителем у місцевій школі, був шанованою людиною. Я теж хотіла вчити дітей, але завадила війна. Ніяк не можу забути пережите. Було дуже страшно. Вбили двоюрідного брата, сусід зник безвісти… Ми втікали вночі на машині до Баку, а потім знову поверталися. Бо там був наш родинний дім, а біля нього – великий гранатовий сад. Він мені сниться досі (голос жінки тремтить, – ред.). Коли ми їхали востаннє, сестра обіймала й цілувала кожне дерево. А ми всі дивилися й плакали, навіть чоловіки. Бо знали, що вже ніколи сюди не повернемося. Коли ми одружилися, Горхмаз забрав мене із собою до Чернівців. Місто вразило мене спокоєм і тишею. Після всього побаченого здалося, що потрапила до раю. Української мови я зовсім не знала, лише кілька фраз російською. Отож довелося вчитися. Коли синові було два рочки, ми поїхали навідати рідних до Азербайджану. Ісмаїл плакав усе літо: "Я хочу додому до України". Ображені бабуся та дідусь казали йому: "У тебе тут дім. Ти – азербайджанець". "Ні, я – українець! – кричав син. – Мій дім – у Чернівцях". Коли ми повернулися, син пішов у садок №44. Я влаштувалася працювати офіціанткою у кафе.

До нас усі дуже добре ставляться. Хоча є люди, які намагаються образити. Але ми не звертаємо на них уваги".
"За 11 років ми чотири рази їздили до Азербайджану. Але щоразу поверталися до Чернівців заради дітей, – запевнила Афаг. – Найбільше наше бажання – дати їм вищу освіту, якої ми не отримали через війну. А потім нехай обирають, де їм жити: в Україні чи в Азербайджані". 
Надія БУДНА
27-07-2012, 13:40
Коментарів 0 Переглядів 3 637

Теги - Чернівці
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні



«По ліки їду дев’ять кілометрів». Блог Людмили Осадчук
Як живуть мешканці села Чорнівка, яке приєднали до Чернівецької територіальної громади
Долар не буде вищим за 47 гривень. Блог Богдана Сторощука
Які будуть ціни, курс долара та інфляція у 2025 році
ВІДЕО Переглянути все відео

Паровоз не курсував уже понад 60 років

Чернівецька філія Державного підприємства "Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" — це надійний партнер із забезпечення точності вимірювань, сертифікації продукції та відповідності стандартам. Філія запрошує до співпраці місцевих виробників, організації та фірми, які займаються виробництвом, експортом та імпортом, реалізацією продукції.

"Профі-Центр" — це не стереотипне середовище для вивчення іноземної. Насамперед це осередок, який має не тільки ефективну навчальну базу, яку може запропонувати студентам, а й відповідні підтвердження цьому.

Кожен маленький гість отримає солодкий подарунок за віршик чи талант. Варто лиш продекламувати віршик чи розповісти, яким чемним був цього року.