«Не соромлюся інвалідного візка»

У центральному парку відбувся п’ятий обласний фестиваль творчості для людей з обмеженими фізичними можливостями "На крилах надій". У ньому взяли участь 85 переможців районних фестивалів. Учасники співали, танцювали на інвалідних візках, грали на музичних інструментах, ставили театралізовані сценки, читали власні вірші. На майданчику можна було оглянути виставку виробів: вишиті рушники, сорочки, ікони, вироби з бісеру.

Ліліана Тодиресе приїхала на фестиваль із Верхніх Петрівців, що на Сторожинеччині. Дівчина привезла свої унікальні вишивки й роботи з бісеру, якими захоплювалися відвідувачі. "У Сторожинці посіла перше місце зі своїми роботами, – похвалилася Ліліана. – Такі фестивалі дуже потрібні. Ми можемо тут зустрічатися, спілкуватися, знаходити нових друзів".

– Інвалідом стала три роки тому через …кохання до хлопця, – поділилася Ліліана своєю нелегкою долею. – Народилася цілком здоровою. Закінчила середню школу. Але на свою біду закохалася у Віталія. Ми жили з ним громадянським шлюбом. Та його мама не хотіла, щоби він був зі мною. Якось ми посварилися з Віталієм. Він сказав, що піде від мене. Я не могла цього витримати, бо не уявляла свого життя без нього. Взяла й стрибнула з моста в Глибокій, зламала собі хребет. Довго лежала в лікарні. З того часу не можу ходити, їжджу на інвалідному візку. Після цієї трагедії Віталій повернувся до мене. Однак ходив по дискотеках, знайшов собі здорову дівчину. Я довго терпіла. А місяць тому вигнала його з дому. Без нього почуваюся спокійніше й краще. Тепер буду жити для себе. Ще малою навчилася вишивати. А вже на інвалідному візку захопилася бісером. Вишиваю картини, рушники, подушечки, скатертини, серветки. Роблю з бісеру жіночі прикраси, ікони, весільні сукні. Вмію в’язати: шкарпетки, светри. Коли працюю, мені стає легше: забуваю про свій біль і зраду коханого. Це мої найкращі ліки від суму та депресії. Вдома все роблю на інвалідному візку: готую їсти, печу торти, прибираю, годую курей. Коли мама приходить із базару – всюди порядок. Маю дуже багато друзів. Вони підтримують мене, запрошують на весілля, хрестини, дні народження. І я всюди їжджу, не соромлюся свого візка. Вважаю, що я така сама, як й інші. Найбільша моя мрія – стати на ноги. Лікарі обіцяють, що це можливо. А дівчатам хочу порадити не повторювати мого вчинку. Головне – здоров’я й віра в себе. А справжнє кохання обов’язково прийде".
Надія БУДНА