34-річний чернівецький коваль Андрій Хорт подарував місту чимало своїх виробів. Місток для закоханих у Центральному парку, завішаний символічними замочками від сердець і списаний зізнаннями в коханні, викував він. Ексклюзивний триколісний велосипед і триметровий ключ від воріт Резиденції митрополитів на площі Турецької Криниці, залізне дерево "Коло друзів" біля "Імпульса", що на вулиці Головній, – теж його роботи. "Почуваюся щасливим, адже мої вироби стали частиною міста, – каже Андрій. – Показував свої роботи синам. Вони вилізали на велосипед, гуляли по містку".
Першою роботою був мідний хрестик
Ми зустрілися з Андрієм Хортом на площі Турецької Криниці. Доки розмовляли, до велосипеда підійшла група іноземців. Вони зацікавлено розглядали дивовижний виріб, фотографувалися біля нього. Дехто навіть виліз на високий ровер і вмостився на зручному сидінні. "Мене не стане, а в багатьох сімейних альбомах залишаться знімки з моїми ровером, містком, ключем, деревом. Як тут не радіти, – сміється Андрій. – Здається, холодний шматок заліза. А його можна оживити й зробити щось гарне. Варто лише увімкнути фантазію".
Андрій родом із Прикарпаття. Із дитинства мріяв стати художником. "Мої друзі хотіли стати космонавтами, водіями, юристами, а я знав, що буду художником, – зізнався Андрій. – Щодня ходив на заняття до художньої студії. Після закінчення школи поїхав вступати до Косівського художнього коледжу. Там дізнався, що є відділ обробки металу. Раніше нічого про це не чув. У нашій родині не було ковалів. Але я вирішив спробувати. Тоді металом ніхто не цікавився. У моді були вироби з дерева. Першою моєю роботою був мідний хрестик, який я викував для себе. Пізніше зробив решітки для бару. За це мені заплатили, і я місяць мав за що жити".
Хотів, щоб "Ровер друзів" об’єднав людей
Якось знайомі ковалі з Івано-Франківська розповіли Андрієві, що в їхньому місті є алея кованих виробів. Молодому чоловікові теж захотілося зробити щось схоже в Чернівцях. Він викував пеньок, який хотів встановити в парку. Але цей виріб ніхто серйозно не сприйняв.
– Пеньок я забрав додому, і тепер він прикрашає нашу майстерню, – сміється Андрій. – На 600-річчя міста разом з іншими ковалями зробив "Коло друзів", яке встановили біля "Імпульса". А потім у мене виникла ідея виготовити давній триколісний велосипед, яким їздили в Чернівцях ще за Австрії. Хоча я ніколи його не бачив, сам намалював ескіз і взявся за роботу. Назвав його "Ровером друзів", бо хотів, щоб цей виріб об’єднав людей. Ніхто не знає, що на ньому можна кататися. Принаймні я виїхав на цьому велосипеді зі своєї майстерні. Якось ми проводили в Центральному парку акцію із сердечками до Дня святого Валентина. Тоді я подумав, що було б добре викувати місток для закоханих, де молоді люди могли б влаштовувати побачення. Нещодавно навідався із сім’єю до Центрального парку й побачив, що весь місток завішаний замочками й списаний зізнаннями в коханні. Ми з дружиною повеселилися від душі. Коли минулого року я дізнався, що Резиденцію митрополитів внесли до списку культурної спадщини ЮНЕСКО, вирішив викувати символічний ключ від університетських воріт. Подарував його чернівчанам на День міста. На жаль, минуло вже майже дев’ять місяців, а для ключа досі не знайшли місця. Він стоїть у закутку на площі Турецької Криниці. Хоча тішить, що цей ключ ніхто не поламав і не вкрав. Гадаю, його слід встановити на території університету.
"Не дуже переймаюся тим, що люди не знають моє прізвище. Головне – щоб мої вироби їм подобалися й приносили радість", – запевнив Андрій.
Надія БУДНА
