Чернівчанка пише казки про місто

Магістрант ЧНУ 22-річна Іванна Стеф’юк розповідає дітям про старовинні Чернівці в казках. Молода письменниця також пише новели й п’єси, грає в театральній студії.

"Мама
складала
для мене казки"

– Я родом із Косівщини. Але мій батько – з Буковини. На його честь мене й назвали Іванкою. А моя мама була закохана в Чернівці. Вагітною гуляла міськими площами й вуличками. Можливо, ще тоді мені передалася любов до міста, – сміється Іванна. – Після закінчення школи я вступила на філологічний факультет ЧНУ. Хоча могла обирати між кількома вузами Києва й Львова. Та перемогли Чернівці. У мене було відчуття, ніби я приїхала додому. Як і мама, дуже люблю блукати містом у старій частині. Інколи гублюся у вузьких вуличках. Фотографую будинки, балкони, ліпнину. Уже маю цілу колекцію знімків. Люблю спостерігати за людьми, їхніми поведінкою, мімікою. Збираю міські легенди та розповіді старожилів.

У дитинстві Іванка дуже любила слухати казки. Бабуся Марія розповідала гуцульські народні. А мама – теж Марія – сама складала казки для донечки. "Я росла серед гір та струмків, що збуджувало мою уяву. Щовечора перед сном мама розповідала мені нову казку, – пригадує дівчина. – Мамині казки я слухала до 14 років. Моїми улюбленими персонажами були білка, кріт і Дюймовочка. У три роки я вже навчилася читати, а в чотири – писати. І перше, що я написала, – це власні уявлення про світ. Потім почала записувати мамині казки. Досі зберігаю цей зошит".

Пані Ніченька мандрує площами й вулицями

Іванка дізналася, що досі для маленьких чернівчан немає книжки, де у доступній формі розповідали б їм про їхнє старовинне місто. І вирішила, що це можна зробити у вигляді казок. Уже написала сім історій. Її першу казку-екскурсію старими Чернівцями почули молодші школярі гімназії №1. Цей проект молода письменниця розробила разом із Муніципальною бібліотекою імені А. Добрянського.

– Перша моя казка – це екскурсія нічними Чернівцями. Її проводить Ліхтарик-казкарик. Щоб написати цю казку, я вивчила історію міста, використала відомі факти, – запевнила Іванна. – Починається екскурсія з вулиці О. Кобилянської, де пані Ніченька залишає свою карету й мандрує. Вона прямує до Ленківського городища, звідки починалися Чернівці. Доходить до гори Цецино, де раніше стояла фортеця. Навідується на площу Турецької Криниці, де здійснюються бажання й зупиняється час на квітковому годиннику. Заходить до Вірменського собору, де оселився величний дух музики – орган. Підіймається на ратушу, звідки видно все місто й де грає на трубі музикант у кептарику. Дивиться виставу в театрі на колишній Рибній площі (нині Театральній), де бруківка нагадує рибну луску. Прямує до Резиденції митрополитів, яка стала храмом науки. Наприкінці подорожі Ліхтарик знаходить чарівну книгу, на сторінках якої пані Ніченька залишила ще багато таємничих розповідей про старовинне місто. Я переповім ці дивні історії маленьким чернівчанам. Хочу, щоб вони були не лише розважальними, а й пізнавальними – з історії, ботаніки, географії, психології. Одну казку із психологічним змістом написала для учнів старшого віку. Вона буде про міську чарівницю, яка мешкає на площі Турецької Криниці та здійснює мрії чернівчан. Але не завжди це приносить їм радість. Будуть казки про народні жіночі прикраси, чернівецькі бали, уявну клумбу на Центральній площі, де ростимуть рідкісні буковинські квіти й розповідатимуть свої історії".

Казками Іванни Стеф’юк зацікавилося одне з видавництв. Нині тут готують до друку збірку новел молодої письменниці, яка називатиметься "Повтор грози" або "Нерозумна душа". Вона також пише п’єси для театральної студії "Аїр", яку створила сама. "Спочатку театральні мініатюри ми ставили в університеті, – каже дівчина. – Пізніше почали виступати на міських сценах. В Українському Народному Домі поставили виставу-реквієм "Прохання білого голуба", присвячену пам’яті жертв розстріляного Відродження. Нині працюю над новою п’єсою про… сірники. Це алегорія про людей, які згорають, щоб освітити шлях іншим. Актори будуть у костюмах сірників. Разом зі мною в театрі грає мій коханий хлопець. Він розділяє мої погляди".

"Потрібно виховувати свідоме покоління, яке збереже українську мову, історію, культуру, – переконана Іванна. – І розпочинати потрібно з раннього віку. Тому я вирішила писати дитячі казки". 
Надія БУДНА

Уривки
з казки про старі Чернівці

Вийшла пані Ніченька з колісниці, підібравши поли чорної оксамитової сукні з діамантами зірок. А колісницю свою на вулиці Ольги Кобилянської залишила. Хай стоїть собі, бо ж таким красивим містом гріх їхати, треба ходити тільки пішки, усе спостерігаючи й запам’ятовуючи. І все це зовсім не вигадка. Не вірите про колісницю? Тоді підіть на вулицю О. Кобилянської й пересвідчтеся: вона й досі там стоїть.
…А тепер пані йде до театру. Колись театру тут не було, а була тільки площа й називалася вона Рибною. Придивіться уважно до бруківки на Театральній площі – вона чимось нагадує риб’ячу луску. Кажуть, що весь світ тримається на великій рибі. А наш театр тримається на власній чарівній рибині, яка плаває в морі таємниць і несе на собі цю розкішну споруду, а з нею – і все наше місто. Заходить Ніченька до театру... Стоїть вражена тонким архітектурним ансамблем, розкішним переливом золота, чудовою ліпниною. А на сцені відбувається чарівне дійство. Як тільки наша пані зайшла до зали – невідома рука відкрила завісу, і на сцені вона побачила виставу. Але то не вистава була, то була історія нашого міста...