Зі шматка дошки – таріль або ваза

28-річна вчителька іноземної мови Виженської школи Галина Бенько – єдина жінка на Буковині, яка займається художньою обробкою дерева. Не маючи професійної освіти, вона створює унікальні вироби.

Цьогоріч буковинка увійшла до 80 найталановитіших молодих майстрів України, які отримуватимуть президентську премію.
"Це дивовижно, коли своїми руками можеш створити щось прекрасне. Шматок деревини можна перетворити на таріль або вазу і вдихнути в них життя. Це ніби народження дитини. Довго мучишся, зате потім відчуваєш велику радість, – каже Галина. – Сюжети для своїх виробів беру з природи".

"Коли працюю, забуваю про все"

Із Галиною Бенько ми зустрілися в центрі культури Буковини.

Тендітна, зовсім юна Галина була єдиною жінкою серед майстрів художньої обробки дерева. Вона показала свій різьблений таріль "Квітучі жнива".

– Зазвичай жінки займаються рукоділлям: вишиванням, ткацтвом. А ви чомусь захопилися різьбленням по дереву, – дивуюся.
– Щоб цим займатися, треба закохатися в дерево і зрозуміти, що воно живе. Це і сталося зі мною. Постійно порізані, закривавлені пальці, а все одно вирізьблюю щось, – показує свої руки Галина. – Коли приходжу до школи з перебинтованими пальцями, колеги сміються: "Знову Галина тримала в руках різець і молоток". Мій батько колись працював із деревом, показував мені деякі елементи. Я навіть хотіла навчатися на народного майстра. Але пішла на факультет іноземних мов ЧНУ. Зате мій чоловік закінчив коледж прикладного мистецтва. Він виготовляє дерев’яні сувеніри на продаж. Якось Ростислав не встигав виконати замовлення, і я вирішила йому допомогти. Але він був проти: "Поріжеш собі пальці. Різець дуже гострий". Та я спробувала – і мені вдалося. Відтоді захопилася різьбою. Можу за прожилками на дошці визначити породу дерева. Мені найкраще різьбити на груші. Якось сусіди зрізали старе дерево. Ми порізали його на дошки, висушили. Тож є на чому різьбити".

– Приходжу після школи додому – одразу тягне до нашої невеличкої майстерні. Так приємно після напруженого дня взяти в руки різець і почати мудрувати над деревом. Для мене це справжній відпочинок, – зізнається майстриня. – Коли працюю, забуваю про все на світі. Часто чоловік заходить і каже: "Ти що, не бачиш, що вже далеко за північ? Йди спати". Восьмирічна дочка Антоніна забігає, запитує: "Мамо, чим тобі допомогти?" Хочу віддати її до художньої школи. Вона гарно малює.

"Різьблю таріль
із червоного дерева"

Галина каже, що дуже багато молодих людей хотіло б займатися народними ремеслами. Та не знають, як це робити і для чого. "Часто можна почути, що це не модно і нікому не потрібне, – обурюється майстриня. – Але ж ті самі вишивання або ткацтво сягають глибини віків. І хрести, які стоять вздовж доріг, – теж дерев’яні. Тому все народне – поза модою. Воно вічне. Ми повинні зберегти ремесла, якими займалися наші предки.Працюю вчителькою в школі. У нас є багато талановитих учнів, які вишивають, різьблять. Але роблять це з власної ініціативи. А цього, я переконана, треба навчати всіх школярів на уроках праці. У майбутньому їм це знадобиться. Якщо залишишся без роботи, можна зробити щось і продати".

– Раджуся з відомими буковинськими майстрами. Зокрема мені дуже допоміг заслужений майстер народної творчості Володимир Ворончак. Він розкрив мені багато своїх секретів, – пишаєься Галина. – Усі свої роботи зберігаю вдома. "Ювілейний таріль", над яким працювала два місяці, представили на президентську стипендію. Його виставляли в Києві на конкурсі "Найкращий твір 2011 року". Зараз працюю над тарілем, який називатиметься "Перлина Буковини". Він буде з червоного дерева. Я замовляла його у своєї тітки, яка перебуває на заробітках за кордоном. Вона передала мені автобусом невелику дощечку. У моїй душі ще багато дивовижного і поетичного, яке хочу перенести на дерево.
Надія БУДНА

ДОСЬЄ
Галина Бенько народилася 23 лютого 1984 року.
Закінчила факультет іноземних мов ЧНУ.
Працює вчителькою у Виженській школі.
Заміжня. Чоловік займається народними ремеслами.
Донька Антоніна навчається у другому класі.