Заслужений пасічник України 84-річний Василь Гребенюк майже половину свого життя займається бджільництвом. "Це не просто захоплення. Це сенс мого життя. Не можу жити без бджіл. Як тільки пригріє весняне сонечко, іду на пасіку. Весь день працюю, а втоми зовсім не відчуваю. Завдяки бджолам почуваюся молодим і здоровим. Вони надихнули мене на написання віршів", – зізнається пасічник.
"Збирав до півтонни меду"
Їдемо з Василем Аксентійовичем у Садгору. Його пасіка знаходиться біля Чорнівського млина. Дорогою чоловік розповідає про бджіл, декламує власні вірші про те, "яке ж то щастя бути поруч зі святою бджілкою" і що "немає кращої музики, ніж її гудіння".
– Бачите, як рясно цвітуть яблуні та груші, – показує чоловік через вікно маршрутки. – А все завдяки бджолам, які запилюють сади. Кориснішої комахи на землі немає. Вона й себе годує, і людей, і природі допомагає. Та з кожним роком бджіл стає дедалі менше. Читав, що в деяких країнах уже штучно запилюють дерева. Щоби подібне не трапилося в нас, треба берегти бджіл. Колись кожна сільська сім’я тримала пасіку. Нині бджільництвом займаються одиниці. Бо це дуже тяжка праця.
Пасічник пригадує, як пережив окупацію та голод. "Я родом із Чернігівщини. У нашому селі Бучки жив пасічник Михайло Сорока – добра, шанована людина. Часто пригощав сільську дітвору медом, розповідав про бджіл. Але я дуже боявся цих комах. Здавалося, що вони можуть зажалити до смерті, – сміється пан Василь. – Моїми першими "університетами" були вулиця й гармошка. Я грав на весіллях, у клубі на танцях. 1948 року мене взяли до армії. Служив у Чернівцях. Місто полонило мене своєю красою. Додому я вже не повернувся. Закінчив музичне училище за класом баяна. Мене направили на роботу до Сторожинця. Там я створив першу музичну школу й став її директором. Батько моєї учениці Василь Панченко тримав пасіку. Він запропонував: "Аксентійовичу, заведіть бджіл. Це дуже корисно". Подарував мені два вулики. Спочатку я панічно боявся підходити до них. Аж через два роки вперше взяв у руки рамку із бджолами. Нині можу спокійно працювати без сітки та димаря. Тримав до 40 вуликів. Щороку збирав до півтонни меду. Роздавав знайомим, сусідам".
"Матку охороняють, наче президента"
За розмовами не помітили, як приїхали на пасіку. Вона стоїть на дачі близького друга Василя Аксентійовича, голови садівничого товариства "Славута" Петра Корнійчука. Господар зустрічає нас у квітчастій сітці на обличчі. "Працював на пасіці, – пояснює. – Я колишній військовий – 25 років прослужив в армії. Коли вийшов на пенсію, завів пасіку. Перші два вулики мені подарував Василь Аксентійович. Він – мій учитель і консультант".
На подвір’ї та городі літають бджоли. "Не боїтеся, що вжалять?" – цікавлюся в господині, яка ходить у футболці та шортах. "Спочатку боялася, а зараз уже звикла. Спокійно працюю на городі та в саду. Я їх не чіпаю, і вони мене не чіпають", – сміється пані Анна.
Мені ж радять одягнути сітку й курточку з довгими рукавами. Бджоли зустрічають нас сердитим гудінням. "Ми їм заважаємо, тому вони такі сердиті. Це якби до вас додому прийшли непрохані гості, – жартує Василь Аксентійович. – Поводьтеся спокійно, і бджоли вас не вжалять. Хоча їхня отрута дуже корисна для організму. Нею лікують чимало хвороб. Навіть мертвих бджіл використовують для лікування. Я збираю їх у банку, заливаю горілкою й настоюю. Вживаю натще по столовій ложці протягом місяця. Це добре впливає на судини та суглоби, нормалізує роботу серця й кров’яний тиск. Настоянку треба прикладати до ніг при варикозному розширенні вен".
Пасічник витягує з вулика рамку. "Немає кращих архітекторів за бджіл. Бачите, як майстерно вони будують соти. Бджолина сім’я – це щось унікальне. Тут чітко розподілені обов’язки. Бджоли не лише приносять нектар і пилок. Вони охороняють вулик, охолоджують його до певної температури своїми крильцями, доглядають за молодняком. Та найбільша повага – до матки. Її охороняють, наче президента країни".
Мене не вжалила жодна бджола. Чи то заспокоїлися, чи сприйняли за свою. "Бджола – Божа комаха, усе розуміє. Її гудіння – це молитва, – запевнив пан Василь. – Не стане бджоли – припиниться життя на землі".
Надія БУДНА
ДОСЬЄ
Василь Гребенюк
народився
22 квітня 1928 року.
Закінчив Чернівецьке
музичне училище
та Кишинівську консерваторію. 38 років займається бджільництвом. Заслужений пасічник України.
