У Вашківцях на Вижниччині 29 січня сталася трагедія – чадним газом отруїлася родина Маценків. 34-річний Павло та його матір загинули. 27-річну Аллу в дуже важкому стані доправили до Вашківецької лікарні.

– Ніщо не віщувало біду. Це була неділя, Алла повернулося вранці з роботи (працює в дитячому тубдиспансері), – розповідає Наталія ЖАРА, двоюрідна сестра Алли. – Павло приготував смачний сніданок. Діткам (семирічній Вікторії та чотирирічній Юлечці) подарував цуценя. Пообіцяв, що навесні збудують для нього хатку.

Гадали, що отруїлися ікрою

Уже вдень родина відчула нездужання. Меншеньку Юлечку нудило, вона блювала. Павлові теж було зле. Гадали, що отруїлися ікрою. Телефонували до рідної сестри Павла, яка працює у лікарні. Радилися, які ліки приймати. Увечері Алла та Павло віднесли донечок до хати, а самі залишилися на кухні. Допомагали мамі, якій теж було зле.

– За словами Алли, їм раптово стало дуже погано, – переказує Наталія. –Немовби паралізувало. Не могли вимовити ні слова, лише глянули одне на одного. Павло втратив свідомість перший, а потім впала й Алла.

Сестра Павла, яка хвилювалася за здоров’я рідних, телефонувала на мобільні Павла та Алли, на стаціонарний телефон.Слухавку ніхто не підіймав. Вона зателефонувала до сусідів. Попросила, щоби подивилися, що сталося. Тоді вже й знайшли Маценків без свідомості. Мама померла, сидячи за столом. Павло – дорогою до лікарні. Аллу встигли довезти до реанімації й підключити до апарата штучного дихання.
Стан жінки був надзвичайно важкий. Лікарі не давали жодної надії. У реанімації Вашківецької лікарні вона перебувала до другого лютого. Потім перевезли в обласну лікарню. Доки Алла була у Вашківцях, до неї тричі приїжджав завідувач реанімаційного відділення обласної лікарні Аурел Руснак. Чергував вночі. По телефону консультував Василя Юрчишина, лікаря-анестезіолога Вижницької лікарні, якого викликали до Вашківців.

– Усі дуже сердечно поставилися до нашої біди, – говорить Наталія Жара. – Ще у Вашківцях, коли мама Алли молилася за здоров’я доньки, лікарі молилися разом із нею. А в реанімації обласної лікарні до неї ставилися, як до рідної дитини. Особливо вболівав за життя сестри Аурел Руснак. Підтримував її також отець Михайло Жар із Банчен, який на той час сам лікувався в обласній лікарні. Саме він знайшов потрібні слова, щоби сказати Аллі, що Павла вже немає. Ми все відтягували цей момент. Коли Алла прийшла до тями, перші слова були про чоловіка та дітей. Ми все казали, що Павло тяжко хворий. Не могли одразу їй повідомити…

Алла вже вдома, донечки не відходять від неї. Зараз у неї дуже важкий період. Стосунки в них із Павлом були хороші. У Павла були золоті руки: усе вмів робити. Конвектор вдома він теж встановив власноруч, але, очевидно, чогось не врахував. Хто знав, що станеться така біда? Нам здається, що він просто кудись поїхав на заробітки, як зазвичай…

Більшість нещасть – через необережність

Аурел РУСНАК, завідувач реанімаційного відділення обласної лікарні, пригадує, що 29 січня надійшов тривожний виклик.

– Приблизно о 23.00 ми вирушили до Вашківців і були там біля потерпілої всю ніч, – розповідає Аурел Дмитрович. – Стан Алли був дуже важкий: ні пульсу, ні тиску. Був я у Вашківцях тричі. І лише на третій раз пересвідчився, що її можна транспортувати до Чернівців у наше відділення. Чесно кажучи, я дуже хвилювався, бо знав, що в жінки двоє маленьких діточок. Перед перевезенням попросив благословення в отця Михайла Жара.

Дякую Богу, що нам вдалося повернути молоду жінку з того світу. Ми дуже тішимося, що врятували ще одне життя. Аллі дуже допомогла й родина: вони всі такі дружні, постійно приходили.

Уже 42 роки працюю в реанімаційному відділенні, і можу сказати, що 50-60 відсотків усіх нещасних випадків трапляються через необережність, дрібниці. Якби люди були уважнішими, багатьох проблем можна було б уникнути. 
Леся Токарюк