Ми пробігаємо повз них щодня й не помічаємо. Смітимо і сваримо двірників: "Чому не прибрали одразу ж?" Ми мерзнемо, бо морози, а… як вони?
Тим часом місто ризикує залишитися найближчим часом взагалі без двірників: їх і так уже на третину менше, ніж потрібно.
"Двірником бути добре… Дивишся – усе бачиш…" – чи то сумно, чи то весело каже двірник з Роші Георгій Рижкін, який разом із дружиною працює на дільниці вже вісім років.
Колишній штурман, моряк категорично заперечує, щоби його виділяли з-поміж інших двірників, хвалили. "Бо ми всі робимо одну справу", – каже він.
"Робота як робота"
Двірником Георгій Іванович став у 64 роки. Маючи за плечима вищу освіту та роботу штурманом.
– Син вчився. Потрібно було допомогти, – розповідає чоловік. – Щоби підтримати свою дитину, пішов у двірники.
На запитання про те, як живеться двірникам, лише плечима знизує: "Якщо порівняти з людьми, які взагалі роботи не мають... Ми маємо роботу. Гарний колектив. У двірники особливо не йдуть. Зарплата невисока. У двірники не йдуть, бо працювати потрібно. Прокидатися о 04.00..."
– Що розповідати… Прийдіть на день стажування – самі зрозумієте.
– Але в неділю, – додає дружина Валентина Миколаївна. – Бо в суботу люди прибирають, а навколо контейнера таке коїться…
– Під’їжджає крутий автобус, скидає будівельне сміття. Мені не наздогнати, – зітхає Георгій Іванович. – Потім трактор женуть зі ЖРЕПу, вивозять…
Валентина Миколаївна розповідає про мішки зі сміттям, які мешканці залишають на зупинці на вулиці Селятинській.
– Але звинувачувати людей також не потрібно, – каже Георгій Іванович. – Зупинку перенесли. Нині вона – посеред двох контейнерів. Зупиняється автобус, куди людина мішок подіне? Якби поклали контейнер поряд…
– Чи важко бути двірником? Робота як робота. Нічого жахливого, – відповідає Георгій Іванович. – Чув, що в деяких містах двірникам дають квартири. Нашим – ні.
Про культуру чернівчан Георгій Іванович говорить мало, лише сумно посміхається.
– Озирнуться, чи немає нікого, – і несуть викидати все, що завгодно. Я вчився в першій школі, і, пригадую, наприкінці 1950 років ми із другом вийшли на Театральну площу. Він кинув недопалок цигарки "Верховина" на тротуар. Міліціонер поряд проходив, він Ігорю навіть нічого не казав. Той одразу підняв бичок: "Що, не можна покласти на хвилинку?!" Міліція слідкувала. А в нас міліція… Їх же тьма. На таких джипах їздять. Але скажіть, хоч один із них зупинився, побачивши, що викидають не те? Ні.
Культуру слід прищеплювати з дитинства. Мій син не кине на землю сміття.
А хтось насіння гризе на зупинці й не вважає то безкультур’ям.
"Люди живуть у злиднях"
– Двірником бути добре… Усе бачиш, – каже чоловік. – Хлопчиком зачитувався книгами про шпигунів, як вони в ящиках для сміття біля стратегічних підприємств шукали предмети, з яких можна було отримати якусь інформацію. Так ось за контейнерами ми робимо висновок, як люди живуть. У злиднях! А ось кількість пляшок не зменшується. П’ють так само. Харчуються – гірше.
Із ким не заговориш із гарно одягнутих, благополучних – родичі за кордоном. Хто живе на зарплату й пенсію – дуже скромно. Люди злі... І не пов’язано це зі зміною влади. Це банда одна й та сама. Розумієте, різкий поділ за класами. Й ворожість буде зростати. Я не філософ, але так воно буде.
Із гумором пригадує Георгій Іванович, як під час виборів один із кандидатів заклеїв своїми портретами ледь не півбудинку. Плакати діти пообривали, тому дружина почала знімати залишки паперу.
– Тут нас наздоганяє джип. Повірений кандидата кричить: "Ви знаєте, що зривати – кримінальна справа?" Я йому сказав, що про нього думаю. І що думаю про кандидата. А дівчина з машини вискочила: "Що, комунізм побудували?" Це вона вік мій мала на увазі…
Незабаром знову вибори, знову зі стовпів плакати зриватимуть… Якось їде автівка, і якийсь звідти: "Зі стовпів терміново позривати усе". Я йому: "Ви хто? У мене начальник є безпосередній, а якщо підійшов хтось звідкілясь – ви мене вибачте…" Я за таким принципом живу: "Їх багато, я – один".
На зарплату Георгій Іванович не нарікає.
– У мене син був на практиці в ОДА. Зарплати там – не сказав би, що вищі, ніж зарплати двірників. Не смійтеся, бо знаю, що кажу. Вчителів знаємо, у них також низькі зарплати. В інших також. А відповідальність – вища. І мусять мовчати – бо виженуть. А мені що? Я віник віддам тут же.
Просто слід ставитися до роботи відповідально. І робити її на совість.
Мрія...
– Я особисто хотів би жити десь на березі моря. Щоби була шлюпка, – Георгій Іванович щасливо посміхається. – Щоби не бачити щодня це місто. Краще рибалити.
Юлія Боднарюк
думка
Володимир Горяінов,
головний інженер
КЖРЕПу №6:
– У нас працює 23 двірників. Штат трохи недоукомплектований. Вік – від 20 років. Є серед них і люди з вищою освітою. Поважаємо й любимо всіх. Інакше, як "колеги", їх не називаю.
Робота важка, особливо взимку.
На території нашого КЖРЕПу – три площі. А всі дійства – і ялинка, і містечко – починаються із двірника. Люди ставляться до двірників по-різному. Виходять із нічних клубів хлопці під ранок – хтось похвалить двірника, який прибирає, хтось жартома фотографується поряд. Навіть виривають мітли чи лопати, щоби сфотографуватися. А дехто ображає, можуть і вдарити. Двірник нині не захищений.
Але залежить чистота не лише від двірника, а й від мешканців. Хто як покладе той мішок зі сміттям.
Працювали в ці морози двірники старанно. Можливо, десь не встигали прибрати сніг. Слід підключати до прибирання й організації, і орендарів. На жаль, були випадки, коли відмовлялися.
Було би непогано запровадити новітні технології під час прибирання міста: снігочистки, які могли би рухатися тротуарами. Бачив, що такі вже працюють у Києві.
Жоден із двірників не був на лікарняному з початку року.
Єдина проблема: двірники, як і всі ми, соціально не захищені. Середня зарплата – 900-1400 гривень. Ми маємо домовленість із поліклінікою, де їх профілактично оглядають безкоштовно. А ось оздоровити не можемо. А це слід робити.
Слід вже запроваджувати страхову медицину й починати із цих людей.
Знаю, що губернатор, будучи на посаді міністра праці, хотів це запровадити. Нині про це забули.
офіційно
Євгенія Пушкова,
прес-секретар міськради:
– У Чернівцях передбачено 476 посад двірників. Працює – 328.
Не йдуть у двірники, бо не надто високі зарплати, не діє система надання квартир, хоча нині розглядають можливість її відновлення. Питання вивчають. Не так багато є комунального житла, але планують вишукувати можливості, щоби заохотити двірників.
