Олександр Кульчицький автостопом об’їздив вже кілька країн: Росію, Білорусь, Грузію, Туреччину. Причому майже безкоштовно: подорож до Грузії та Туреччини обійшлася лише у 100 доларів.

"Стопити" почав п’ять років тому

Олександр Кульчицький – комп’ютерник. "Стопити" почав п’ять років тому.

– Перший автостоп був на Одесу, – пригадує він. – Там у мене росте син, намагаюся часто їздити в гості. Перед поїздкою багато читав про автостоп на форумах. Частина порад справді стала у нагоді, але більше приходить із досвідом. Дорога до Одеси забрала у мене на півдня більше, ніж якби їхав потягом. Але тільки під час першої подорожі я зрозумів, що це мені справді подобається.

Чим більше часу – тим дешевша і цікавіша буде подорож. Ще одна важлива деталь – цей спосіб подорожі повинен приносити задоволення. Я їздив з людьми, які вирушили в мандрівку лише задля того, щоб потім похизуватися перед іншими. Такі люди швидко розчаровуються: не кожен готовий до тригодинного стояння на трасі під спекотним сонцем. Новачків також може налякати складність подорожей на короткі відстані. Я, наприклад, вже не витрачаю часу на старт із Чернівців, а починаю з Вінниці – там легше сісти на автомобіль, який їде на далеку відстань.

Теоретично автостоп – це людина з рюкзаком, яка голосує посеред траси. Насправді ж емоції, які переповнюють тебе, коли стоїш десь у Грузії чи Туреччині, коли зустрічаєш доброзичливих людей, просто не передати словами… Саме в дорозі тобі відкривається те, що любов до людей не порожні слова.

Саме під час подорожей автостопом можна близько познайомитися з життям місцевого населення, а не лише з черговою посмішкою офіціанта у готелі. Місцеві, дізнаючись, що ти з Західної України, запитують про настрої щодо їхнього народу. Я зустрічав у Білорусі у глухому селі бабцю, яка дивилася лише телевізор і була здивована, що ми посміхаємося і можемо бути доброзичливими і хорошими. Тому що там по телевізору малюють зовсім інший образ.

Розмова з водієм – плата за проїзд. Постійно звикаєш до однакової послідовності запитань: "Хто ти?", "Звідки ти?", "Куди їдеш?", "Чому автостопом?". І тільки після цієї схеми розмова стає цікавою і непередбаченою. Трапляються випадки, коли ти стомився і все, чого хочеш, – тиша, просто годинку поспати. Але в багатьох випадках це недопустима розкіш. Повага до водія, який зупинився, щоб підвезти, – це обов’язково.

Подорожувати компанією весело, але дуже складно. Водії неохоче беруть попутно компанію і до того ж не в кожній машині можуть знайтися вільні місця.

Алкоголь у дорозі небезпечний

– Найдивовижніша річ – грузинська гостинність. Коли ми розбили табір з поляками, які подорожували горами, до нас одразу з’їхалися місцеві мешканці – навезли продуктів, накрили стіл. Під’їхала одразу поліція – культурно запропонували розташуватися біля їхньої дільниці з міркувань безпеки. Наш табір був у мальовничому місці, тому ми дозволили собі відмовити їм. Поліцейська машина зупинилася неподалік й охороняла нас під час всього нашого бенкету. До речі, автостопники з Росії розповідали мені, що так само тепло їх приймали у далеких буковинських селах. Залишали у себе жити, давали їсти. Гарні люди є скрізь… Якось у Туреччині водій не зрозумів моєї турецької за розмовником і замість не завозити у місто, завіз у самий центр, звідки вибратися дуже складно. Коли ми зрозуміли один одного, було вже пізно. Дуже цікаво було спостерігати за тим, як він, вибачаючись, відвіз мене на автовокзал, знайшов потрібний автобус і взяв мені квиток. Було дуже приємно і трішки сумно, що таких людей і таку щиру поведінку я зустрічав лише під час подорожей.
Хоча, як зізнався Олександр, іноді гостинність буває непростим випробовуванням.

– Традиційна "страва" гостинності – алкоголь. Це небезпечно. Не можна дозволяти собі цього у дорозі. Інколи мені навіть доводилося вигадувати собі проблеми зі здоров’ям.

Іноді у дорозі огортає... відчай. Таке було, коли заблукав з товаришем у Карпатах і довелося заночувати біля річки, майже у воді. Вибралися випадково тільки наступного дня. Але я жодного разу не повернув назад. Тому що вранці, як тільки виходить сонце, все змінюється і знову чудовий настрій.

"Лягай, граната!"

– Чи безпечні подорожі? Я не зустрів жодної поганої людини, хіба що п’яні компанії, які могли підійти. Проблем не мав. У дівчат, можливо, можуть бути. Хоча, за їхніми словами, у них також усе нормально. Головне – простий одяг і просте спілкування. До речі, батькам я про автостоп розповів уже після нього. Сказав, що їду на курорт у Туреччину. Інакше вони хвилювалися б.
Напевно, і було б через що. Пригадую, як на кордоні Грузії з Осетією бачив озброєних людей, бойовиків… На кордоні в Грузії навіть підходити одразу не дозволяють – документи перевіряють на відстані. Ще й пожартували, вигукнувши: "Лягай, граната!" Усі одразу кинулися на землю, а я і не зрозумів. Потім мені пояснили, що то і не зовсім жарт був: так там перевіряють, чи ти не бойовик – ті миттєво падають, прикриваючи себе.

У Москві також довелося від 00.00 до 05.00 швидко йти від залізничного вокзалу до МКАД, щоб встигнути виїхати з країни. Спочатку планував провести ніч на вокзалі, але після опівночі міліція попросила звільнити вокзал людей, у яких немає квитків. Я не знав, що на території Москви не можна перебувати довше трьох діб, а наприкінці третьої доби потрапив до поля зору поліцейських – фотографував околиці.

Зовсім не "совковою" країною я побачив центральну частину Білорусі. А їхня тушкованка взагалі нагадала дитинство – про такий смак у нас давно забули. У Грузії та Туреччині годинами розглядав міста у скелях.

Мене не цікавили ні замки, ні інші місця з путівників. Я сам обирав точку для подорожі. Мені дорога цікавіша. Наприклад, я хотів добратися до Середземного моря, хоча міг у Туреччині вже завертати додому. Я ж прямував до готелю, з яким мене зв’язували приємні спогади минулого. Логіка – повна свобода. Цим автостоп і цікавий.

Бачив хлопця, який йшов босоніж, в одних шортах і в футболці. Він подорожував Південним берегом Криму. Отак собі вийшов з дому до магазину і… пішов. Я запитав, де він спить, а він лише посміхнувся. Розповів, що йде до Севастополя, а там – буде видно. Щось там у нього трапилося…

Олександр розповідає, що подорожує зазвичай сам.

– Для мене бути самому – абсолютно нормальний стан. Тому в дорозі я – наче вдома. Щоправда, іноді хочеться з кимось розділити радість від побаченого. Багато людей, з ким розмовляв, казали, що заздрять такій свободі. І самі так зробили б, але родина, робота. Були й такі, які цього не розуміють.

Раніше я також мав інше життя, кохану людину. Коли не склалося, почав подорожувати. Цікаво виходить: хто має сім’ю – часто заздрять тим, хто подорожує, і навпаки…

Тепер збираю гроші на більш далекі подорожі. Можливо, на Гоа. Можливо, в Таїланд. Все вирішується за тиждень-два до подорожі. Цього часу достатньо, щоб підготуватися. 
Юлія Боднарюк

Поради для початківців

 Складіть точний маршрут. Для початку це має бути коротка відстань, приблизно 600-700 км. У нашому регіоні цю відстань можна пройти за 2 дні, тому вам слід визначитися, де плануєте ночувати. Роздрукуйте маршрут з відстанями між населеними пунктами.

 Беріть мінімум речей. Трапляється, що весь свій багаж треба пронести кілька кілометрів до зручного місця, де буде легше зупинити машину. Паспорт, аптечка, засоби особистої гігієни, сухий пайок, наприклад, халва, горіхи, сир, ніж, ліхтарик, сірники, змінний комплект сухого одягу, намет, спальник.

 Одяг повинен бути чистий, охайний і нестандартний. Ви повинні відрізнятися від людей, які зупиняють машини, щоби доїхати за гроші.

 Починайте свою подорож за межами міста. Для початкової позиції добре підходять такі місця, як кільце, поворот, перехрестя або переїзд. Тобто такі, де машини зменшують швидкість. Також важливо, щоб вас побачили здалеку.

 Важливо правильно сформулювати перше запитання. Воно має бути чемне, чітке, коротке та змістовне. Наприклад: "Доброго дня! Можна з вами попутньо?" Якщо водієві цікаво, можете делікатно уточнити, що ви подорожуєте без грошей.

 Під час подорожі поводьтеся пристойно. Пам’ятайте, в машині господар – водій. Він обирає, яку музику слухати, палити в машині чи ні, чи застосовувати паски безпеки.