Чернівчанка Аничка емігрувала з Чернівців до Канади (місто Едмонтон) 10 років тому. Але усі ці роки збирає гроші задля одного: приїхати на Буковину. Навмисно підбирає час, коли відбуваються концерти улюблених українських співаків. Цього року, наприклад, поспішала на концерт, присвячений 60-річчю від дня народження Назарія Яремчука. "Встигла", – щасливо усміхається вона. Також двічі відвідала виступ Буковинського ансамблю пісні і танцю у філармонії.

Рай, але в кредит

Аничка, як просить вона себе називати, каже, що ні за що не повірить, що хтось із немолодих емігрантів на чужині щасливий.

– І не тому, що в Канаді погано. Там чудово, але, знаєте, як у тому анекдоті: "Батьківщину не обирають"… Ще до 30 років можна адаптуватися, – розповідає. – А у старшому віці важко, насамперед через мову. Перший рік я безкоштовно вивчала мову в спеціальній школі. Та за місяць до закінчення покинула навчання… Розплакалася просто під час заняття: "Не можу, не знаю чому…" Синові одразу зателефонувала: "Бери квиток в Україну". Коли приїхала – впала в саду на коліна (ми залишили будинок у Чернівцях): "Нікуди звідси не поїду".

Я відпрацювала в Канаді п’ять років кухарем. Зараз не працюю. Знаєте, коли вперше туди приїхала, дух захопило: кілька авто у родині, будинки… Рай. Це так. Але усе то придбано в кредит. І доводиться важко працювати задля добробуту. Роботу знайти нескладно, але некваліфіковану: прибиральницею у готелі, посудомийкою у ресторані. А прибиральницею до школи вже не влаштуєшся. Там висока платня, канікули. Влаштуватися на кваліфіковану роботу можна лише за знання мови. Перескласти іспити на лікаря можна, але для того потрібні бездоганне знання мови і величезна праця.

Моя знайома з Прибалтики, яка була вдома викладачем балету, працює санітаркою. Хірург із Києва доглядає дідуся. Колишній лікар однієї з чернівецьких лікарень працює прибиральником у школі. Але задоволений: висока зарплата. Він вже отримав підвищення – бригадир.
Моя порада тим, хто планує емігрувати: вивчайте мову ще вдома. На мій погляд, найбільш актуальна там зараз освіта економічна та медична. Також – робітничі професії. Не проблема відкрити бізнес – документ можна виготовити за кілька годин. Але насамперед – мова!

Допомога
з безробіття – як зарплата

Аничка розповідає, що земляки допомагають одне одному в Канаді. Допомагають знайти роботу, підтримують одне одного.

– Спілкуємося у церкві, є земляцтва. Звикнути до нового життя непросто. Спочатку вразила їжа. Зовсім інший смак. Фрукти привозні, оброблені воском. Цікава деталь: хоч у канадців ростуть яблука в саду, вони їх… не їдять. Купують у магазині. Не знаю чому.

Незвичні для нас і стосунки між канадцями, хоча люди там чудові. Я ж чернівчанка. Пригадуєте, як у нас колись було: сам шпроти не з’їси, а гостям залишиш? Там такого немає: "Живи для себе". Моя приятелька – чудова людина, але коли я прийшла до неї без попереднього дзвінка, почула: "Вибач, ми п’ємо чай зараз, прийняти не можу". Це у них нормально. Можливо, тому вони і добре живуть. Мені це було спочатку дико, але донька сказала: "Сприймай Канаду такою, якою вона є. Кожна країна має свої особливості".

Вони важко працюють. Наші друзі-фермери, наприклад, обробляють величезні площі лише удвох. Так, є сучасна техніка, але який обсяг роботи! Зате вони можуть собі дозволити поїхати у відпустку на Гаваї, у Голівуд – куди захочуть.

Вражає те, як держава допомагає кожному, як цінують людей, незалежно від посади чи професії. Я, наприклад, йду вранці на роботу, де заробляю мало за їхніми мірками, а мені з-за столика безробітний посміхається: "Бай-бай". Сміється з мене, бо він за такі гроші навіть двері не відчинить: допомога з безробіття мало відрізняється від невисокої зарплатні. Безкоштовною є медицина. Коли людина виходить на пенсію – їй одразу виділяють п’ять тисяч доларів на зуби. Окуляри – також безкоштовно.

До гарного звикаєш дуже швидко. Коли приїжджаю на рідну Буковину і бачу, як палять листя, аж стискається усе: "Ну як можна?" Повірте, цю проблему легко вирішити. Наведу приклад. Я в перші роки життя в Канаді вирішила одного недільного ранку спалити непотрібні дощечки на городі. А там для цього є спеціальний пристрій для спалення, якого я тоді не мала. Підвела шланг з водою, запалила. Повертаюся через 15 хвилин до будинку, виглядаю у вікно, а там… три пожежні машини, 15 пожежників! Мені прочитали інструктаж (хоча й похвалили за підведений шланг з водою), не штрафували – так вони роблять після двох попереджень. Хтось з сусідів зателефонував. Я не запитувала, але вони мають рацію – я неправильно спалювала.

Там можна побачити оголошення: "Не думай, що твій сусід тебе не бачить". Всі посміхаються, милі, не сваряться ніколи – телефонують у відповідний контролюючий орган, і той вирішує проблему. Вважаю, було б добре запровадити таке і в Україні.

Коли у мене запитують, їхати за кордон чи ні, не знаю, що відповісти. Я їхала до дітей. Матеріально там чудово, але душею я вся в Україні. Для поїздки в Україну мені потрібна чимала сума, і я постійно працюю, щоб назбирати гроші. Зберу – й одразу їду. Цим живу – приїхати на Буковину. Я навіть вірші писати почала, коли сіла в літак. Мій улюблений – "Мрія": "Як приїду я додому, Стану на коліна, Поцілую свою Україну…"
Юлія Боднарюк