Часто, коли трапляється щось погане у житті, ми опускаємо руки і припиняємо боротися. Однак є люди, які не лише переборюють усе, але й допомагають іншим.
30-річній чернівчанці Олені Величко ще в дитинстві поставили страшний діагноз рак крові. Жінка не лише переборола важку хворобу, але й незважаючи на застереження лікарів, вперше в Україні з таким діагнозом народила здорову дитину. Нині синочкові Олени Миколці вже п’ять років, хлопчик веселий, енергійний і дуже любить маму.
"Ми всі були, як одна сім’я"
– Хочу розповісти свою історію, щоби кожен знав, що із будь-якої ситуації є вихід, – говорить Олена. – Захворіла я 1991 року. Тоді мені було дев’ять років. Спочатку не розуміла, що значить лейкемія. Мені дуже хотілося бігати, стрибати, кататися на велосипеді, однак мама мені не дозволяла. Довго не могла зрозуміти, чому мені разом з іншими друзями не можна навідати хворого на застуду товариша. Батьки та лікарі мене оберігали, адже дітям з лейкемією не можна того, що всім здоровим дітлахам. Мені дуже важко було зрозуміти, чому в мене не таке життя, як в інших, чому мені повинні ставити уколи та системи.
У лікарні була дуже хороша атмосфера. Ми всі там були, як одна сім’я. Лікарі та медсестри завжди зустрічали з усмішкою. Було враження, що йдеш додому. Маленькі пацієнти між собою товаришували. Траплялося, коли ми приїжджали на наступний блок лікування, деяких друзів вже не було – організм не витримував. Тоді ставало дуже сумно, і ми думали, що з нами може статися те саме.
Пригадую, одного разу "хімія" дуже погано вплинула на мою печінку, я вся пожовтіла, почали випадати волосся, вії. Мій лікар Михайло Георгійович тоді приніс ліки, які мої батьки не могли ніде знайти, з дому і не взяв за це ні копійки.
Олені вдалося видужати. І коли вона постала перед вибором: яку професію обрати, вирішила стати медсестрою. Нині жінка працює в обласній дитячій лікарні, де колись лікувалася, але в іншому відділенні – патології новонароджених.
"Кожну дитину хочеться зігріти"
– Пригадую, перед вступом розмовляла зі свом лікарем Михайлом Георгійовичем – він мені, як батько. Михайло Георгійович мені порадив стати лікарем, бо, за його словами, кращої професії у світі немає – каже Олена. – А я стала медсестрою, мені захотілося віддати частку тепла іншим людям. Потрапляють до нас різні немовлята, трапляється, що і покинуті. Кожну дитину хочеться зігріти, дати часточку любові.
У такі моменти думаю про свого Миколку. Коли завагітніла, всі дуже хвилювалися. Лікарі застерігали, що не можна мати дітей, адже хвороба може повернутися або передатися немовляті. Пригадую, мама телефонувала щодня і казала, що просто хоче почути мій голос. А Михайло Георгійович був шокований, але сказав: "Все буде добре. Ми будемо народжувати". Коли ти живеш з думкою, що у тебе не буде дітей, а тут дізнаєшся, що вагітна, просто не можеш відмовитися від цієї дитини. Я не хвилювалася, страшно стало вже тоді, коли повернулася з пологового будинку з Миколкою. Тоді вже усвідомила всю небезпеку. Але, на щастя, все у нас добре.
Я дуже щаслива – Бог мені подарував шанс на життя і дав можливість народити сина. Тому навіть коли щось погане трапляється у житті, я повертаюся думками у минуле і розумію, що найгірше вже позаду. Знаю, що дитяче відділення онкогематології нині переповнене. Лікування дуже дороге, не завжди батьки можуть оплатити його. Тому так хочеться вірити, що багатії, яким нікуди діти гроші, хоч якусь їхню частину віддадуть на лікування діток із лейкемією.
Леся ТОКАРЮК
Думка лікаря
Михайло ГНАТЮК,
завідувач відділення кардіоонкогематології обласної дитячої лікарні:
– Олена була першою дитиною в моєму лікарському досвіді з діагнозом "гостра лімфобластна лейкемія". Дитина була дуже важка, боялася лікарів. Не раз хвилювався, як вона переносить той чи інший препарат, сидів біля неї і по три доби. Дівчинка важко переносила пункції. Пам’ятаю, були кровотечі. Але, на щастя, ця дитина вижила і дала життя своєму синочкові.
Олені дуже пощастило з батьками, які вболівали за неї і намагалися всіляко їй допомогти. На жаль, нині є й такі випадки, що батьки байдуже ставляться до своїх хворих дітей, чоловіки покидають сім’ї, а це відбивається на лікуванні.
95 відсотків наших пацієнтів – це унікальні діти, вони виліковуються і допомагають іншим. Ми тут всі, як одна сім’я.
Нині впевнено можу сказати, що Олена вилікувалася. Ця дівчина має певний шарм, вона дуже добра і співчутлива. Я за неї завжди вболівав, завжди вважав, що вона моя дитина. У мене є навіть приказка: ваші діти – мої діти, а мої діти – мої діти.
Олена – перша в Україні жінка, яка з діагнозом лейкемія народила дитину. Є багато літератури, де сказано, що хворим, які перенесли онкозахворювання, не можна вагітніти, адже потім ці недуги можуть рецедувати і навіть виявитися у дітей. Але, з іншого боку, немає більшого щастя, ніж народити дитину. А жінка, яка хоче народити, може перебороти все.
