«Лежати й плакати – не для мене»

Залишившись у 20 років без ноги, колишня танцівниця Олена Скрипник не впала духом. Навчилася заново танцювати, відкрила гурток танців, здобула дві вищі освіти за спеціальностями "економічна кібернетика" й "державні фінанси". Нині навчається на юридичному факультеті ЧНУ.

Струнка тендітна дівчина легко підіймається сходами на другий поверх редакції. "Я ніколи трагічно не сприймала те, що зі мною сталося, – каже Олена. – Завжди була оптимісткою й дивилася на світ реалістично. Не терплю, коли мене жаліють. Почуваюся такою ж, як інші. Лежати вдома на дивані й плакати – це не для мене. Нині ходжу навіть більше, ніж до аварії. Працюю в юридичній фірмі, займаюся танцями. У мене прекрасна родина. Маю багато друзів. Є коханий хлопець, з яким бачимося щодня".

"Шолом врятував життя"

Олена почала танцювати ще в дитинстві. По кілька годин щодня проводила в хореографічному залі. Разом зі своїм партнером брала участь у чемпіонатах України та міжнародних змаганнях, де неодноразово ставали фіналістами. Незабаром Олену запросили танцювати в шоу-балет "О-ля-ля". Вона навчала танців дітей та дорослих.

І раптом ця аварія… Квітень 2008 року. Теплий сонячний Великодній день. Знайомий хлопець запропонував Олені покататися на мотоциклі. "Ми домовилися зустрітися в центрі й проїхатися навколо Театральної площі, – пригадує дівчина. – Я сіла на мотоцикл – і ми поїхали. Від страху заплющила очі. А коли отямилася, ми були вже далеко за Чернівцями в селі Тарашани. Швидкість була дуже великою, хоча я просила пригальмувати. Добре, що на заправці, де ми зупинилися, я попросила в хлопця шолом. Він врятував мені життя. Ту хвилину, коли ми зіткнулися з автомобілем, я не пам’ятаю".

А мотоцикліст, який зовсім не постраждав, навіть не підійшов до Олени й не викликав "швидку". У той час, коли вона стікала кров’ю на дорозі, він ховався в кущах і телефонував друзям, щоби негайно приїхали й забрали з місця пригоди його мотоцикл. На щастя, зупинилася машина, яка їхала позаду. Пасажири викликали "швидку" і міліцію.

– Пригадую схилене наді мною обличчя незнайомого хлопця, який став випадковим свідком аварії і якого звали Саша, – каже Оленка. – Він скинув із себе ремінь і перев’язав мені ногу, щоби зупинити кров, обережно зняв із голови шолом. Разом з іншими не дав завантажити мотоцикл на авто. "Швидка" дуже довго не їхала. Саша постійно був біля мене. Пізніше виступив свідком на суді, приходив у лікарню із квітами. Ми потоваришували.

"Найважче було після операції"

Стан Олени був дуже тяжким: розтрощена ліва нога, струс мозку, у трьох місцях переламаний таз. Більше двох місяців вона пролежала в реанімації в спеціальному гамаку, й 40-кілограмові гирі тиснули на її таз. "Найважче було, коли після операції до палати зайшов тато й сказав, що мені ампутували ногу. Це було боляче чути, – голос Олени тремтить. – Та я зрозуміла, що треба жити далі".

Щоби зібрати гроші на протезування, батьки Олени відкрили благодійний рахунок у банку. Клініку знайшли в Німеччині. "Коли мені прикріпили протез, я встала й одразу ж пішла. Лікар сказав, що за 30 років роботи такого ще не бачив, – усміхається дівчина. – Нині протез уже став моєю "розумною" ногою. Він комп’ютеризований. Спеціальні датчики регулюють навантаження на п’ятку й носок ноги, швидкість згинання та розгинання. Їх треба періодично заряджати, як мобілку. Протез нічим не відрізняється від моєї правої ноги. Улітку можу ходити в босоніжках і навіть роблю педикюр".

Повернутися до танців Олені допомогли друзі, які одружувалися й попросили поставити їм весільний танець. А потім дівчата, з якими займалася раніше, попросили проводити з ними заняття. Олена наново вчилася танцювати разом із ними.

31 грудня Олена Скрипник відзначить свій 24-й День народження. Попереду в неї багато планів. "Хочу відкрити власну юридичну фірму, – розмірковує дівчина. – Продовжуватиму займатися танцями. Канадські лікарі вже навчилися нарощувати кістки. На жаль, у мене немає колінного суглоба. Та я терпляча й дочекаюся, коли його зможуть відновлювати". 
Надія БУДНА