Буковинець Олександр ГЛУШКО у 29 років уже доктор фізико-математичних наук. Він захистив докторську дисертацію англійською мовою. Живе в місті Леобен (Австрія) і працює в Гірничому університеті. Поки що неодружений.

Наукові групи складаються з іноземців

Олександр не чекав, доки батьки влаштують йому "тепленьке місце", незважаючи на те, що його тато – доктор фізико-математичних наук, викладач у кількох київських вузах. Студентом сам шукав, де зміг би най­ефективніше працювати над улюбленою темою – напівпровідники. Коли київські пропозиції його не влаштували, вирішив спробувати закордон. Інтернет, зв’язки, знайомі, чутки – використовував усі можливості. А тим часом удосконалював англійську мову.

– Спочатку спробував працювати у Швейцарії, – розповідає молодий науковець. – Знав, що там є чимало наукових фірм, які "полюють" на науковців. Ця країна одна з передових у розробці технічних новинок. Але мені там відмовили.

Зрештою у жовтні 2007 року фізик опинився в Австрії. Проживши там рік, подав анкету-резюме до наукової фірми. За його словами, у цих фірмах серйозна конкуренція на вакантне місце. Але незважаючи на це, Олександр сподобався комісії найбільше з-поміж усіх претендентів. Відтак зробив наукову доповідь, ще через рік – захистився.

За словами чоловіка, якби ішов цим шляхом в Україні, то зараз міг би бути лише кандидатом наук. До речі, українські вимоги до кандидатської дисертації за певними пунктами жорсткіші, ніж до австрійської докторської.

– Мій тато – справжній доктор наук. Він спочатку захищав кандидатську, потім –докторську дисертації, – розповідає Олександр. – За кордоном немає такого дроблення, захистився – й одразу доктор.
З першим захистом мені присвоїли ступінь Dr. Mont, який розшифровується як "доктор гірничих наук". Такий ступінь дають усім, хто захистився у Гірничому університеті Леобена, незалежно від напрямку досліджень. Хоча моя робота не має стосунку до гірничих наук. За міжнародними стандартами я "доктор філософії". Стандартне звання для всіх, хто захистився за однією із природничих наук: математика, фізика, хімія, біологія тощо.

– На науці багато не заробиш і за австрійськими мірками, але на життя вистачає, – каже буковинець. – Водночас австрійські студенти не йдуть сюди працювати, для них це малі гроші. Тому університет шукає іноземців. Тут наукові групи мають інтернаціональний склад.

В університетському містечку ніхто не зачиняє двері

– Життя в Австрії сильно відрізняється від українського, – розповідає молодий науковець. – Насамперед дисципліною, порядком, організованістю. Коли би зранку не прокинувся, а на вулицях уже чисто. Прибиральники вночі очищують вулиці пилососами. Опале листя на землі не знайдеш.
Навіть у найменшому гірському поселенні підведено всі комунікації – є вода, газ, світло, каналізація. Взагалі у селах австрійців живе більше, ніж у містах, бо тут життя дешевше і комфортніше. Зокрема у місті
Леобен проживає 30 тисяч мешканців. Навколо нього розташовано декілька сіл. Тим, хто працює у місті, добиратися до роботи легко – автобуси їздять кожні 10 хвилин, дороги ідеальні.

В університетському містечку, де проживають усі працівники та студенти, ніхто не зачиняє двері. Звісно, замки на дверях є, але ними ніхто не користується.

Австрійські чоловіки середнього віку – 35-40 років – ретельно дбають про себе. Вони виглядають краще, ніж українці. Жінки також гарно виглядають, але так розкішно, як у нас, ніхто не одягається.

Австрійські пенсіонери виглядають щасливими. Їх часто можна побачити у кафе чи ресторанах, де вони не поспішаючи обідають чи п’ють чай із тістечками. А пенсіонер на новому "Мерседесі" чи "БМВ" не рідкість. Річ у тім, що австрійський пенсіонер із середнім заробітком, який пропрацював усе життя, до пенсії стає заможною людиною. У нього назбирується достатньо коштів, які він починає витрачати. Тому пенсіонери купують дорогі авто, їздять у подорожі. В Австрії ніколи не побачиш п’яних. Тут немає людей, які розпивають пиво на вулицях.

– Столів, які ломляться від різних страв, у австрійському домі не часто побачиш, – сміється Олександр. – Там розважаються до 23.00 і розходяться по домівках.

Австрійці відпочивають п’ять тижнів

В Австрії людина забезпечена коштами достатньо. Якщо працювати, можна дозволити собі практично все.

– Наприклад, вчитель отримує у середньому 1,5 тисячі євро, – каже Олександр. – Ця зарплатня невисока, хоча її вистачає для нормального життя. Лікар – це дуже поважна професія і відповідно оплачується. Офіціанти працюють за 10-12 євро за годину. Навіть австрійцям, які не працюють, держава дає достатньо коштів.

Також ця європейська держава забезпечує дитину від народження і до 24 років. При народженні виплачують досить велику одноразову допомогу. Згодом виплати меншають до кількох сотень на місяць, але їх видають, доки дитина не закінчить навчатися. Виплачують усім працівникам і 13 зарплату. Відпустка австрійців – п’ять тижнів, брати її вони можуть коли завгодно, хоч усю одразу, хоч щомісяця по два дні.

– Наразі в Україну повертатися не хочу, – сумно додає Олександр. – В українській науці майже нічого не змінилося за останні 20-25 років: лабораторії, обладнання дуже застарілі. Наприклад, ще п’ять років тому в українських інститутах анонсували впровадження нанотехнологій (новітні технології в галузі досліджень малих розмірів та відстаней), але все залишилося на папері. Перспектив для наукової роботи в Україні я не бачу.
Ліна НАГІРНЯК