Чернівчанка Ганна Іванова – інвалід першої групи за зором. Вона не може нахвалитися своєю соціальною робітницею з комунального центру "Турбота" – Марією Філянобич. Розповідаючи про неї, починає плакати.
– Бачите, як у мене чисто. Це її заслуга, – каже пані Ганна. – Вже п’ять років мене обслуговує Марія. Такої доброї людини я ще не зустрічала в своєму житті. Я сирота, виховувалася в дитячому будинку. До того ж нічого не бачу, не маю своїх дітей. Марія завжди терпляче вислухає мене, порадить, що робити. Я їй все розповідаю, наче рідній сестрі або доньці. Навіть не знаю, як могла би впоратися без неї. Що попрошу – вона те й робить. Ніколи не сказала "не буду", "це не моя робота". Коли хворіла, Марія приходила до мене в лікарню. Лікаря чи медсестру може привести до мене додому. Заяву напише на матеріальну допомогу, гроші принесе. Мене ніколи ніхто не вітав з днем народження. А коли мені виповнилося 65 років, прийшли дівчата з "Турботи". Привітали, подарували комплект постільної білизни. Я аж заплакала від радості. З усіма потребами звертаюся до центру. Ще жодного разу не відмовили. Ставлення надзвичайно людяне. Для багатьох самотніх чернівчан працівники "Турботи" стали найріднішими та найближчими. Часто рідні діти не доглядають так за батьками.
Доводиться і квартиру прибирати, і ліки купувати
Марія Філянобич працює у "Турботі" вже вісім років. Раніше була працівником панчішної фабрики, але після скорочення п’ять років не могла знайти роботи.
Жінці запропонували роботу у "Червоному Хресті". Там вона зрозуміла, скільки самотніх людей у місті потребує допомоги. Тому вирішила влаштуватися в "Турботу".
– Ніколи не шкодувала, що прийшла сюди працювати. Мені подобається допомагати людям, – запевняє Марія Михайлівна. – Хоча спочатку було важко. Приходиш до незнайомих людей – вони відкривають перед тобою свою душу, розповідають про біль та страждання. Деякі пережили і революцію, і війну, і Голодомор. Інколи доводилося чути такі життєві історії, що серце стискалося від болю. Та коли виходила за поріг, відчувала полегшення, що змогла хоча б чимось допомогти цим людям, вислухала і зрозуміла їх. Це, напевно, головне в нашій роботі.
За всі роки роботи ніхто на мене не скаржився, – каже пані Марія. – Хоча у кожного підопічного свій характер. Дехто хоче, щоби варили їсти саме так, як він це робив, або щоби все стояло на певних місцях. І з усім потрібно погоджуватися. Хоча у договорі вказано всі мої обов’язки, роблю набагато більше. Бо якщо людині щось потрібно, то як можна їй відмовити?
Пані Марія обслуговує десятьох підопічних. Купує для них продукти та ліки, готує їсти, миє посуд, прибирає квартиру. Навіть оформлює субсидії та соціальну допомогу. Інколи доводиться ходити до лікаря, щоби призначили лікування підопічним. Забезпечує їх картоплею та необхідними овочами на зиму. Усього й не перелічити.
"Є у мене двоє лежачих, яких купаю, міняю їм памперси. Одна жінка після того, як помию її та нагодую, руки мені цілує. Боляче на це дивитися, та намагаюся не плакати", – зітхає Марія Михайлівна.
У "Турботі" працюють переважно жінки
Завідувач відділення соціальної допомоги вдома Шевченківського району Тетяна ПАНТЕЛЕЄВА, з якою ми разом приїхали до підопічної "Турботи", каже, що Марія Михайлівна часто приходить до них, щоби виплакатися.
– У нас немає випадкових людей, працюють лише добрі та милосердні, – переконана пані Тетяна. – Інші просто йдуть через місяць-два, бо не витримують. Треба бути дуже терплячим та неконфліктним.
– Робота у соціальних робітників надзвичайно важка: і фізично, і психологічно, – запевняє заступник директора Чернівецького комунального територіального центру соціального обслуговування "Турбота" Наталія КУЧМЄЄВА. – Адже їм доводиться носити важкі сумки з продуктами, піднімати лежачих, мити їх, міняти памперси. А також збирати в останню путь та ховати одиноких підопічних. У таких випадках усі ритуальні витрати бере на себе місто. Деяких наших клієнтів обслуговують по кілька соціальних робітників. Наприклад, у нас є мати з донькою – обидві лежачі. Їх обслуговують четверо наших робітників. Дівчині потрібно перетирати їжу, годувати її, мити двічі на день, міняти білизну. Обслуговуємо чоловіка, повністю прикутого до ліжка. Він теж потребує щоденного нагляду. Соціальними робітниками у нас працюють жінки. Є кілька чоловіків у відділенні надання побутових послуг та господарської діяльності. Вони універсальні, можуть все робити: допомагають піднімати важкохворих, рубають дрова тощо.
На запитання, що найважче у їхній роботі, Марія Філянобич, помовчавши, зізналася: "Коли бачиш людей, прикутих до ліжка, і нічим не можеш їм допомогти. Дуже важко на це дивитися. А ще – проводжати в останню путь своїх підопічних, до яких прикипаю всією душею. Здається, що відійшла у вічність рідна мені людина".
Надія БУДНА
Довідка
У комунальному центрі "Турбота" працюють 98 соціальних робітників, які обслуговують 888 підопічних, у тому числі 343 інвалідів, 72 – з повністю втраченою руховою активністю. На кожного соціального робітника припадає не менше десятьох підопічних. Середня зарплата соцробітників – 1300 гривень.
Цієї неділі відзначають День соціального працівника.
