Родина Богоновичів переїхала до Клішківців на Хотинщині шість років тому і майже одразу… подалися у листоноші. Ледь не у повному складі: листоношами стали мати, батько і двоє синів (у сім’ї є ще двоє доньок).
Шлях до пошти і назад – вісім кілометрів
Віктор і Надія Богоновичі жили у міській квартирі у Новояворівську на Львівщині. Працювали інженером та вчителем хімії. Та одного дня зважилися повністю змінити життя: переїхати до села, змінити професію.
– І не жалкуємо, – кажуть вони. – Бо будь-яка робота у пошані, якщо вона чесна. А щодо того, що переїхали до села, то ми облаштували будинок самі – маємо усі зручності, як у місті. Тримаємо кіз, поросят, маємо гектар городу.
Не бачать Богоновичі проблеми і в тому, що лише шлях до пошти і назад становить вісім кілометрів. А ще потрібно обійти чималі ділянки з 15-кілограмовою сумкою і рознести газети, пенсії та листи. "Свіже повітря, велосипед за сухої погоди, мопед… Ми завжди вели просте життя – тоді почуваєшся насправді щасливим", – пояснюють.
– Не одноразово доводиться вислуховувати і що пенсія мала, і що її затримали. Розраджуємо, заспокоюємо, бо розуміємо, як людям нелегко. А буває і так, що тричі порахуєш пенсію, а бабуся у сусідній хаті наздоганяє – повертаєшся, рахуєш: "Є гроші". Важко літнім людям розібратися з великими купюрами. Є такі, що й писати не вміють – кладуть галочку чи хрестик.
За роки роботи листоноші стали експертами з питань, хто і що любить читати.
– Помітили, що люблять виписувати велику газету (щоби застелити ящики з яблуками, наприклад) і дешеву. Буває, що просимо виписати газету людей, які і читати не вміють.
Журнали виписують молоді люди і люди середнього віку. Улюблені: "Дім, сад, город", "Ліза", "Історії з життя" тощо.
"Коли приношу пошту – всі радіють"
Непростий момент у роботі листоноші – песики. Віктор Богонович каже, що хоча їм і видають газові балончики для захисту, але скористатися ними не довелося.
– Пси або прив’язані, або ми знаємо, де вони, – усміхається. – До того ж вони звикають до нас. До речі, великі пси розумні, ніколи не нападають. А ось малі – люблять і погавкати, і за одяг вчепитися. Є один Топік на ділянці… як господиня не пояснює, що прийшов листоноша і його слід пропустити, – атакує з усіх боків.
Нині пані Надія працює вже оператором на пошті, переїхав до Львова один із синів, тому листоношами працюють батько із сином Андрієм.
– Коли приношу пошту – всі радіють – який молодий листоноша, – розповідає Андрій. – Хвалять, що гарно ставлюся до усіх, завжди привітний. У селі не так легко знайти роботу, ще й зі стабільним заробітком. Я задоволений.
На невисоку зарплату листонош родина Богоновичів не скаржиться.
– Ми щасливі, – пояснює Віктор Михайлович. – Слід задовольнятися тим, що маєш. Треба відрізняти потреби від бажань. А потреби людини малі. Якось підрахували: за зиму наша сім’я з’їдає два ящики яблук. Якщо ж покласти відчуття щастя у залежність від машин і грошей – завжди почуватимешся незадоволеним. Бо не гроші приносять щастя, а добрі стосунки з людьми, у родині, вміння дарувати щастя іншим. "Блаженніше давати, ніж брати" – каже Біблія.
Отака щаслива сім’я листонош живе у Клішкіцях. І якщо, переїхавши зі Львівщини, спочатку дивною знаходили тутешню мову, коли кукурудзу називають курузою, халву – хальвою, а воду сиплять, то потім швидко звикли. "Вже й самі так говоримо часом", – сміються.
– Якщо живеш по-божому – тобі всюди буде добре. Ми переконані у цьому!
Довідка МБ
У Чернівецькій дирекції "Укрпошти" працює 2060 осіб.
З них приблизно 1000 – листоноші.
"МБ" вітає їх із Міжнародним днем пошти, який святкують 9 жовтня!
