Через півстоліття подружжя Тарасових знову прийшло до Палацу урочистих подій – щоб відсвяткувати золоте весілля. У довгій вечірній сукні, з модною зачіскою і букетиком білих троянд Валентина Володимирівна виглядала справжньою нареченою. Від хвилювання вона не могла стримати сліз. А Веніамін Васильович по-чоловічому намагався приховати емоції. Внук та внучка з усіх боків фотографували святкових бабусю та дідуся. Розділити радість ювілярів прийшли донька, друзі, колеги по роботі.

Допомагала майбутньому чоловікові робити уроки

Як і 50 років тому, молодятам постелили під ноги вишитий весільний рушник та благословляли короваями. Вони обмінялися золотими обручками, пили шампанське, танцювали вальс і цілувалися під вигуки "Гірко!" Директор Палацу урочистих подій Галина Сологуб вручила ювілярам пам’ятну медаль "Одружені в Чернівцях" та символічний сімейний дзвоник, який відганятиме від їхнього дому все погане.

– Ми познайомилися у вечірній школі, де навчалися в одному класі. Спочатку я обходила Веніаміна десятою дорогою, бо він погано вчився, а я була майже відмінницею, – сміється пані Валентина.

– Та я все-таки домігся свого, – хвалиться Веніамін Васильович. – Валентина допомагала мені робити уроки, навіть писала за мене контрольні. Завдяки їй я зміг закінчити школу і вступити до училища.

Закохані зустрічалися чотири роки. Мама Валентини була категорично проти їхнього одруження, адже у Веніаміна виявили тяжку хворобу легень. Жінка відвезла доньку в Миколаїв до родичів. Але хлопець і там знайшов кохану та привіз її до Чернівців. Вони розписалися у серпні 1961 року. Мама нареченої на весілля не прийшла.

Пройшла шлях від учениці до начальника цеху

– У мене була біла коротка сукня. На той час була така мода, – пригадує Валентина Володимирівна. – Наше весілля було дуже скромне. Адже ми обоє діти війни, з незаможних родин. Веніамін – з робітничої сім’ї, я – з родини військово­-службовця. Батька свого не пам’ятаю. Він безвісти пропав на війні. Мама сама піднімала чотирьох дітей. Веніамін переніс блокаду, ледь не помер маленьким. Ми з чоловіком дуже важко працювали. Веніамін до самої пенсії трудився шліфувальником на інструментальному заводі. Я багато років пропрацювала на швейній фабриці "Трембіта". Пройшла шлях від учениці до начальника цеху. Виростили двох доньок. Вони подарували нам чотирьох онуків. Зараз чекаємо правнуків. На жаль, не змогла приїхати на наше золоте весілля старша донька Наталя, яка проживає в Туреччині.

На запитання, хто головний у сім’ї, Валентина Володимирівна гордо відповідає: "Я". І тут же додає: "Але до думки чоловіка я завжди прислухаюся. Ми все робимо разом".

– Батьки змогли прожити в шлюбі 50 років завдяки коханню, яке зберегли, незважаючи на життєві труднощі та негаразди, – переконана донька Олена. – А ще вони завжди розуміють одне одного, поважають. Мама і тато навіть народилися одного місяця – в липні. Тому святкуємо один день народження на двох. Мама дуже смачно готує і пече. Завжди ходимо до неї на млинці. А ще вона захоплюється вазонами, які цвітуть у квартирі цілорічно. Як справжня жінка любить одягатися. Сукню на ювілейне весілля вибрала сама. Що б мама не робила, тато завжди її підтримує та схвалює. Тому, напевно, в сім’ї злагода та спокій. 
Надія БУДНА