Письменник Анатолій Дімаров відмовився від ордена Ярослава Мудрого IV ступеня, яким його нагородив Віктор Янукович.
Про це стало відомо із його заяви, розповсюдженої народним депутатом Володимиром Яворівським, повідомляє "Українська правда".
"Отже, сьогодні А.Дімаров мені повідомив, що підготував заяву, в якій відмовляється від президентської нагороди", - заявив Яворівський.
У своїй заяві Дімаров зазначив, що "письменник повинен перебувати в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити".
"Тим більше не можу прийняти нагороду з рук людей, які штовхають мою країну у прірву", - написав у заяві Дімаров.
Довідка
Дімаров Анатолій Андрійович народився 5 травня 1922 р. в м. Миргороді на Полтавщині в учительській сім'ї.
У дитинстві пережив Голодомор. Після закінчення середньої школи юнаком був мобілізований до армії. Учасник війни, нагороджений орденами і медалями. Воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був командиром партизанського загону, має кілька поранень і контузій.
Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали "історії" — сільські, містечкові, міські. Започатковані вони були збіркою "Зінське щеня" (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого "породичалися" з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою "Постріли Уляни Кашук" (1978)— вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. Дімарова "Сільські історії" (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках "Містечкові історії" (1987) та "Боги на продаж. Міські історії" (1988).
У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932–1933 рр., масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед йдеться про його романи "І будуть люди" (1964) та "Біль і гнів" (1974–1980 рр.) — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат — з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант "Болю і гніву" в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.
Анатолій Дімаров написав кілька захоплюючих книжок для дітей: "Блакитна дитина", "На коні і під конем", "Про хлопчика, який не хотів їсти", "Для чого людині серце", "Друга планета", "Тирлик".
