«Гирю підіймаю 146 разів!»

Подружжя Петра Ілика та Світлани Деревенко із Шишківців на Кіцманщині стало чемпіонами світу в один день. До Мілана, де відбувся Чемпіонат світу з гирьового спорту за участю 24 країн, вони поїхали у складі збірної України, яка виборола перемогу.

До подружжя чемпіонів кореспондент "МБ" приїхала додому. Чепурненький дворик, три кізки, кролики, песики, неймовірно пухнасті котики, город – усе, як у всіх у селі.

Петро – тренер дитячо-юнацької спортшколи "Колос". Світлана – вчитель української мови і літератури. Вони вирішили довести: якщо людина має мету, то, навіть живучи у невеликому селі, де і мобілка часто не ловить, можна досягнути її.

– Почав займатися з гирями років 15-20 тому, – розповідає Петро. – Вступив до університету на факультет фізичного виховання, працював тренером.

– Я ж гирі бачила хіба що у спортзалі школи, – каже Світлана. – Працювала вчителькою української мови. Відбулася як фахівець: вчитель-методист, відмінник освіти України, переможець конкурсу "Вчитель року" в області. Бігала, робила зарядку… Їздила на змагання із сином: вболівали за тата.

– Я казав, щоб разом займалися гирями, але Світлані все було ніколи. Займатися дружина почала лише три роки тому, а трохи більше року тому – професійно. Доти лише витирала пил з гир у кімнаті, яку ми переобладнали для занять.

– Виступила на обласних змаганнях у Кіцмані. Як депутат райради вирішила постояти за район, бо у команді не було жінки. Підняла гирю 40 разів однією рукою (вага гирі для жінок – 16 кг, – авт.). За рік дійшла до 50 разів. І тоді зрозуміла, що я це також можу і що над цим треба працювати! Зараз підіймаю вже 146 разів!
До занять гирями у Світлани боліла спина – було хронічне запалення м’язів.

– Зараз усе минуло, – розповідає жінка. – У Петра – грижа диска. Але такі грижі має багато гирьовиків. Олександр Дідовець мав три грижі. Залікував. Оскільки каркас кісток оточений м’язами, коли м’язи треновані, можуть затиснути витікання міжхребцевої рідини.

– Я зустрічався з росіянином Єжовим, який мав п’ять гриж. Він ходив на Ельбрус, встановлював рекорди… Без операції можна позбутися проблеми. Я рік тому не міг сидіти. Почав займатися за системою – минуло.
Подружжя тренується щодня по одній-дві години. Влітку – разом, а під час навчального року – окремо, бо Світлана – на уроках.

– У нас навіть домашня робота розділена, – каже вона. – Доки вранці я бігаю, чоловік усім звірятам дає їсти. У нас є три кози, молоко яких п’ємо щодня. Самопочуття від молока – чудове. У нас навіть кролики п’ють козяче молоко: з мисочки, як котики.

Рідко їдять у родині смажене. Вранці випивають сік-фреш із гарбуза, моркви та яблук. Щодня бігають. Петро відкрив секрет гармонійності їхньої пари: коли він відчуває, що почнеться сварка, – йде бігати. Пробіжить восьмикілометровий крос – усе й забудеться.

У Світлани і Петра – бездоганна статура, жодного зайвого кілограма.

– Гирі – вид спорту, – каже Світлана, – який не дає залишатися на тілі нічому зайвому. Усі спортсменки-гирьовики стрункі. Все життя – в одному розмірі: можу одягнути шкільну форму. Відколи почала займатися, гарно вималювалися м’язи.

На жартівливе запитання, чи є сенс допомагати дружині понести щось важке, зважаючи, що вона піднімає 146 разів 16-кілограмову гирю, Петро відповідає, що на це не зважає – допомагає.

На те, чи заняття гирями приносить гроші, подружжя лише посміхається.

– Маємо більше, – каже Світлана. – Ми дуже вдячні районній владі за підтримку, голові спортивного товариства "Колос" Наталі Кудельницькій, яка за нас вболіває.

Коли я стояла і грав гімн України у Мілані... Якщо придивитися до фото, видно, як у мене за спиною крильця ростуть... Це неможливо передати. Ну що я можу ще зробити для України? 
Юлія Боднарюк

ДОСЯГНЕННЯ
Майстер спорту Петро Ілик став чемпіоном світу у ривку, поштовху, сумі двоборства у ваговій категорії до 70 кг.
Світлана Деревенко здобула звання чемпіонки світу у ривку у ваговій категорії до 60 кг.
Виконала норматив кандидата в майстри спорту.