Чернівчанин Вадим САПРИКІН доєднався до лав ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення. Його мати згадує: "Спершу навіть не знали, на яких напрямках він був. Уже згодом виявилось – Луганський та Донецький". Там, у грудні 2022 року капітан ЗСУ загинув.
Нещодавно у ліцеї, де навчався Вадим, його мати відкрила спортмайданчик та меморіальну дошку, йдеться у публікації "МБ".
"Хто ж тоді знав, що це його доля?"
Вадим Саприкін народився 1977 року в Ростовській області.
Його мати Ірина САПРИКІНА, каже: "Так сталося. Я була молодою мамою-студенткою. Поїхала до своєї мами народжувати – до кого ж було їхати? Та вважаю, що він – корінний чернівчанин, просто місце народження таке".
Вадим закінчив школу №15 (нині Чернівецький ліцей №7). Згодом вступив до училища. Пані Ірина розповідає:
"Він був звичайним хлопцем. Любив спорт, захоплювався історією й комп’ютерами, багато читав. Щирий, доброзичливий, сповнений життя й енергії. Був душею компанії, мав багато друзів. Простий хлопець…"
Після школи Вадим обрав професію військового, адже завжди мав розвинене почуття обов’язку перед Батьківщиною.
"Він самостійно обрав професію і вступив до Одеського військового інституту сухопутних військ. Склав іспит і став студентом. Закінчив навчання успішно, отримав диплом з відзнакою. Хто ж тоді знав, що це його доля?" – каже мати.
Вадим став кадровим військовим, а згодом перевівся на службу в податкову поліцію. Був учасником АТО. У мирний час працював начальником штабу податкової міліції Чернівців. Потім вийшов на пенсію.
"Проте згодом знову повернувся на роботу і доєднався до Чернівецької ТРО. Там його і застала війна", – додає пані Ірина.
З листопада 2022 року капітан ЗСУ брав участь у бойових діях у Донецькій і Луганській областях.
Ірина Саприкіна зі сльозами на очах розповідає, що сина востаннє бачила в жовтні 2022 року. Тоді він приїхав на декілька днів додому.
Капітан Саприкін загинув 12 грудня 2022 року у селі Торське на Донеччині.
Воїна посмертно нагородили медаллю "На славу Чернівців" та нагрудним знаком 111-ї бригади ТРО.
"Буває, проходжу, дивлюся – мій Вадим…"
Нещодавно у Чернівецькому ліцеї №7 відкрили спортивний майданчик та меморіальну дошку на честь полеглого випускника.
Коли сім’я Саприкіних отримала виплати, одразу вирішила, що повинна зробити щось на згадку про сина. Ірина Миколаївна працює вчителькою початкових класів у цьому ліцеї майже 40 років, тому й вирішила, що спортмайданчик буде гарною згадкою про сина.
"Вадим любив спорт, і я вирішила – зроблю щось пов’язане з дітьми. Я б хотіла, щоб тут лунали дитячі голоси. Часом, буває, проходжу, дивлюся – мій Вадим…", – пояснює жінка.
Пані Ірина каже, що біль втрати залишається на все життя – з ним можна лише навчитися жити, але позбутися його неможливо.
"Цей біль настільки великий, що я ніколи не погоджуся з тим, що час усе лікує. Ні. Ти просто вчишся жити з ним. Біль залишається назавжди. Згодом починаєш згадувати, аналізувати кожну мить і дякуєш Богу, що у тебе ця людина була.
Важливо щось робити. Піти в госпіталь та принести одяг, задонатити на військо, плести сітки… З болем можна навчитися жити тільки справою і вірою в перемогу.
Ціна, яку платить Україна за своє право на мирне й незалежне буття, – дуже висока. Хіба я колись думала, що говоритиму про сина в минулому часі? Це найстрашніше, що може статися в житті кожної матері.
Ціною свого життя мій син здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка – віддав життя за нашу Батьківщину", – каже пані Ірина.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
