Уявіть, що у вас є оригінальна джинсова сумка, на якій спеціальною фарбою виведено: "Небо завжди молоде", "Я дихаю, бо я повітря. Я чую, бо гарно чути. Я мрію, бо я в людині". Або будь-який інший незвичний текст. А внизу – авторський знак і підпис "Торба старим джинсам". Уся сумка майстерно оздоблена малюнками, кишеньками, гудзиками, мотузочками, ключами… Відчувається, що людина, яка їх виготовила, дуже творча і вкладає у свої вироби всю душу.
"Кожен виріб підбираю під характер людини"
Автор сумок – поетеса, літературознавець, викладач філологічного факультету ЧНУ Інга Кейван. Її сумки охоче купують і колеги-викладачі, і звичайні чернівчани. А ідея шити такі "торби старим джинсам" виникла в Інни Іларіївни спонтанно.
– Спочатку планувала шити звичайні сумки, але відчула, що у них не вистачає якоїсь родзинки, – каже Інга Кейван. – І мені спала на думку ідея писати уривки з віршів моїх улюблених місцевих поетів – Ірини Скрипник, Юлії Косівчук, Єлени Даскал, Христі Венгринюк, Остапа Ножака, Миколи Радчука. Таким чином поєдную приємне з корисним, популяризую поезію. І це привертає увагу, люди починають вчитуватися у написане. Вірші українською мовою на джинсовій сумці – це незвично, адже більшість написів у нас роблять латинкою. Коли лише розпочинаю шити сумку, ще не знаю, якою вона буде. Усе виходить саме по собі. Головне – виріб має створювати певний настрій.
Майстриня каже, що кожну сумку підбирає під характер людини, якій її присвячує: "Якщо не знаю добре замовника, розпитую про нього – чим займається, захоплюється. Написи шукаю сама або роблю ті, які замовляють. Наприклад, Ірина Скрипник, яка досліджує творчість Богдана-Ігоря Антонича, попросила, щоб я написала на сумці щось пов’язане з ним. Я намалювала травинку і написала зеленою фарбою "Росте Антонич, і росте трава".
"Шию на бабусиній швейній машинці"
Виготовляє сумки викладачка зі старих джинсів.
– Слава Богу, вдома маю двох хлопців – чоловіка і сина, тож матеріалу вистачає, – усміхається Інга Іларіївна. – Чоловік іноді виготовляє для моїх сумок дерев’яні гудзики, а маленький син Андрійко обожнює крутити ручку швейної машинки.
Викладачка зізнається, що шити сумки нелегко: "Робота над ними займає в мене багато часу та сил. Шию на старенькій бабусиній швейній машинці, яка не завжди може подужати джинсову тканину. Іноді ламаються голки. Тому, хоч є дуже багато віршів, які я хотіла б "написати" на сумках, не впевнена, що зможу виготовляти їх у великій кількості. Взагалі приємно, коли бачиш у місті людей зі своїми виробами. Люди мене не знають, а я про себе усміхаюся: моя сумка "пішла"!
Продає свої творіння Інга Іларіївна в середньому по сто гривень. Зараз у неї не залишилося жодної сумки – щось продала, щось подарувала друзям. Тож щойно у викладачки з’явиться вільний час, натхнення та додаткова пара старих джинсів, вона напише на своїх виробах уривки з віршів інших поетів – Юлії Шешуряк, Мар’яна Лазарука, Романа Жахіва…
Галина МАРКІВ
