Голову Чернівецької обласної ради 64-річного Василя Ватаманюка поховали 17 лютого на Руському цвинтарі у Чернівцях. Буковинці знали його як порядну, чесну і чуйну людину. Рядовий працівник цегельного заводу, яким Василь Ананійович керував 30 років, міг підійти до нього з особистим проханням, і керівник ніколи не відмовляв.
Провести в останню путь голову Василя Ватаманюка до обласної філармонії 17 лютого прийшло чимало людей. Серед них і звичайні городяни, і представники влади – мер, губернатор, судді.
Квіти Василю Ватаманюку несли оберемками
Від уряду на похорон прибув міністр надзвичайних ситуацій Віктор Балога, від Верховної Ради – віце-спікер Микола Томенко та народний депутат Микола Романюк. Біля труни стояла у сльозах родина Василя Ананійовича – дружина, діти, молодший брат. Почесна варта із блакитно-жовтими на чорному тлі пов’язками на руках змінювалася кожні п’ять хвилин. Червоні гвоздики, троянди та тюльпани виносили оберемками. Вінки складали у фургон біля філармонії. Від ранку до обіду площа Філармонії була заставлена машинами.
Приблизно 40 односельчан Василя Ватаманюка із села Рингач Новоселицького району приїхали на похоронну процесію автобусом, замовленим цегельним заводом.
– Ми з ним разом на санчатах їздили. Він жив у крайній хаті в селі. Біля його хати – велика гірка. І ми кожної зими там ковзалися, – пригадує сусід Антон КОЦЮБА. – А потім розійшлися, мов мишенята, між людьми. Він пішов великими стопами, а я малими. Так він дожився до директора цегельного заводу. Допомагав нам будувати церкву в селі. І ось дійшов до голови обласної ради. Працював недовго і через великі хвилювання помер.
"Цеглу привіз і копійки не взяв"
У рідне село Василь Ватаманюк навідувався часто, адже останні п’ять років орендував землі колгоспу, де зараз вирощують зерно, доглядають за худобою.
– Віддав борги за колгосп, – продовжують односельчани. – У батьківській хаті мешкає молодший брат. Є ще старший брат – лікар у Москві. Молодший брат також працює лікарем – на чотири села району.
На похорон племінника прибув і 86-річний дядько Василя Ватаманюка Павло Бень.
– Треба, щоби вже мене проводжали, а не я його, – каже чоловік. – За життя хороший хлопець був. Давав поміч нашому селу. Засівав землі, сплачував податки, віддавав борги. Якось мені треба було пічку покласти вдома. То він цеглу привіз і жодної копійки за це не взяв.
Однокласник Сергій НАУЦЕВИЧ пригадує Василя Ватаманюка як старанного учня:
– Я залишився вдома, а Василь пішов догори. Він добре навчався, пішов до другого класу, а я залишився у першому. Ми сиділи з Василем за однією партою. У нього завжди звисав ремінчик зі штанів. А я його постійно смикав за той ремінчик.
– Був енергійним, займався спортом, грав у волейбол, бігав. Дуже життєрадісним був, – кажуть товариші.
– Ми з ним разом корів пасли. Каталися на санчатах. Тоді були післявоєнні роки, і ми дітьми гралися у війну – німців та наших. На гірці поблизу хати Ватаманюків збиралися ми, однолітки. Було дуже весело, – пригадує друг дитинства Василь ДУДАН. – Потім хто-куди пішов: я до Києва навчатися, він – до Одеси. Дорослими зустрічалися вже рідко. Але бачите, якщо ми з Рингача приїхали до нього, отже, він того вартий.
"Навіть на посаді голови облради навідувався на завод"
Економіст Василина НАЙДИШ знайома з Василем Ватаманюком з 1964 року, відколи обоє молодими спеціалістами прийшли працювати на цегельний завод.
– Василь Ананійович розпочинав свою трудову діяльність з майстра цеху, потім став старшим майстром, згодом інженером, директором і головою правління. Мав великі організаторські здібності. Був мудрим, умів працювати з людьми, вміло керував колективом, – каже жінка. – Цегельний завод за його керівництва зазнав змін. Раніше це був бруд, болото, а зараз модерне підприємство. Маємо розкішний волейбольний клуб. Приміщення відремонтовані. До людей завжди ставився з увагою. До нього завжди можна було звернутися. Навіть коли пішов у політику – спочатку був депутатом облради, згодом головою, – на рівних спілкувався з простими робітниками. Шкодуємо, що пішов від нас в обласну раду. Але навіть на посаді голови облради заходив до нас на завод.
– Коли познайомилися, Василь Ананійович був струнким чорнявим молодиком із кучерявим волоссям, – пригадує пані Василина. – Завжди був енергійним. До всього брався із запалом. Завжди хотів досягнути більшого.
Поховали Василя Ватаманюка на Руському цвинтарі міста Чернівці.
Ольга ГНІДАН
