Готувати, прибирати та робити макіяж – звичні щоденні справи. Все це буковинка Маріанна ПІНТЯ робить самостійно, будучи незрячою.
Цікавитися кулінарією вона почала в 13 років, багатьох тонкощів її навчила бабуся. Зараз Маріанні 22. Вона активно розвиває свій кулінарний блог, пише вірші та будує особисте життя.
Про це йдеться в публікації "МБ".
"Читаю коментарі – і на очах сльози"
Ідея вести кулінарний блог виникла близько року тому. Дівчина розповідає: "Моя найкраща подруга – мій вічний дегустатор. Вона постійно повторювала, що мені потрібно розвивати тікток".
До ведення блогу Маріанна підійшла серйозно: розробила концепцію, залучила подруг, які допомагають їй зі зйомкою та монтажем.
— Я подумала, що для блогу варто навчитися хоча б базового макіяжу. З цим допомогла ще одна моя подруга. Не всі спроби були вдалими, – сміється. – Часто телефоную мамі по відеозв’язку й запитую: чи не переборщила з чимось, чи треба щось поправити, – ділиться Маріанна.
Так, вона каже, що саме завдяки тіктоку навчилася ще однієї важливої речі.
— Ми з подругами на початку травня вирішили спробувати зняти відео. Спочатку в мене була лише тисяча переглядів. На телефоні маю програму, яка перетворює на аудіо все, що зображено на екрані. І от якось мені надійшло сповіщення: "Ваше відео може мати високий рейтинг у тіктоку. Я це почула – і на очах виступили сльози, – згадує дівчина.
За кілька днів відео набрало 10 тисяч переглядів. Потім – ролик за роликом – перші 100 тисяч.
— Свій блог я почала вести не для популярності. Насамперед через те, що, на жаль, в Україні щодня зростає кількість людей з інвалідністю. Є ті, хто вчиться, працює і намагається жити далі. Але є й ті, кому важко прийняти себе.
І коли я читаю в коментарях, що когось мотивую чи надихаю, це неймовірно приємно. Саме цього і прагну, – каже Маріанна.
"Мене вчили жити, а не боятися"
Дівчина народилася здоровою. Але у віці двох років раптово перестала бачити. Тривале лікування не дало результатів.
Маріанна з вдячністю говорить про маму. Уже дорослою вона дивується, як тій вдалося виховати її такою сильною.
— Якось лікар сказав мамі, що атрофія зорового нерва не лікується. Тому треба навчити мене жити, як усі діти: "Хоче щось спробувати – дозволяйте. Не бійтеся, що вона поріжеться, впаде чи вдариться". І мене вчили жити, а не боятися.
Маріанна зізнається, що завдяки родині ніколи не почувалася "інакшою".
— У мене багато друзів. Серед них є і незрячі, яким батьки не дозволяють користуватися ножем або навіть прибирати, мовляв, буде нечисто. Я з цим не згодна. Незряча людина часто має більш розвинені чуття, ніж зряча. У себе вдома прибираю сама. Зі мною живе молодший брат, і, якщо порівнювати, моє прибирання ефективніше. Часто буває, що він прибере, а я запитую: "Олександре, а чому ти пил не витер?" А він обурюється й каже: "Ну то сама повитирай", – сміється Маріанна.
Також дівчина наголошує на важливості навчання в спеціалізованому закладі. Спочатку рішення батьків віддати її до школи для дітей із порушенням зору здавалося невдалим. Але саме там вона знайшла справжніх друзів і зустріла свого майбутнього хлопця.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
