Мародерство було нечуване: як росіяни окупували Чернівці у Першу світову війну

Початок військових дій 1914 року відразу викликав панічний страх у мешканців крайової столиці Буковини, адже вони звикли останні 140 років жити без війни.

Роки Першої світової війни для Чернівців були дуже важкими і навіть з трагічними моментами.

Дуже велику роль у цей періо відіграв доктор Вайссельберґер, який був міським головою Чернівців у роки Першої світової війни. Він перебував на цій посаді до середини вересня 1914 року.



Чернівці знаходилось порівняно недалеко від австро-російського кордону в Новоселиці, де вже починалися військові дії, тому тривожні хвилі одразу докотилися до міста.

Як писав у щоденнику сучасник – радник крайового суду А. Реґіус: "У Чернівцях - паніка. Напередодні поширилися чутки, начебто росіяни захопили Австрійську Новоселицю, що від нас прибули численні підкріплення і буде битва. З Чернівців метушливо повтікали численні, переважно єврейські сім’ї, головним чином у Карпати. Ширилися чутки, що росіяни вже прорвали австрійську оборону під Топорівцями, сплюндрували і спалили Бояни і через дві години будуть у Чернівцях. Минав час, але їх ніхто не бачив. До міста доходило лише відлуння великого бою".

Документально і дуже ретельно відтворив події тих днів редактор тодішньої чернівецької газети "Czernowitzer Tagblatt" Юліус Вебер у своїх записах "Російська окупація Чернівців".

"23 серпня був сонячним і спекотним днем. Була неділя. Цього дня росіяни збиралися напасти на Буковину і захопити крайову столицю. Вечеряти вони думали вже у Чернівцях. Але сталося по-іншому. …поспішили на допомогу відважні загони 41-го відважного полку…"
Але всі розуміли, що це було тимчасове затишшя перед бурею. Всі більш-менш забезпечені чернівчани та установи до 30 серпня покинули місто. І тільки бургомістр д-р Вайссельберґер залишився з містом в ці аж надто тривожні години.

"У Чернівцях панувала тривога…. Вся увага була прикута до маґістрату. Що там відбувалося? Чи знав бургомістр, що станеться? Чи мав він таємну інформацію? Він нічого не знав. Він лише відчував, що кожна спроба спокуситися надією буде змушена закінчитися гірким розчаруванням. Він наказав закликати населення до спокою і поміркованості та вказав на самого себе. Він також є на місці…"

Наступило 2 вересня, і як тільки шановний бургомістр поїхав у свій дім на вулиці Петровича на обід, як до нього прийшов чернівецький гімназист Йоганн Скотніцькі з депешею від російського командира про умови здачі Чернівців. Доктор Вайссельберґер поїхав на зустріч з московітами, прийняв всі вимоги. Ввечері того дня "…російська орда, ніби повінь, заливала місто".

Бургомістра заставили привітати російські війська, обіцяли спокій для місцевого населення, але вони за звичкою втілювали свої підступні дії. В той же день полковник Арютінов в приміщенні магістрату довів до відома очільків міста : "Я накладаю на місто контрибуцію в розмірі 600 тисяч рублів, яка має бути сплачена золотом і як гарантія безпеки російського імперського війська має бути внесена протягом 24 годин".

Як далі свідчить Вебер, який був безпосереднім учасником всіх тих подій:

"Бургомістр д-р Вайссельберґер на це заперечив, що така вимога є нереальною, оскільки заможні городяни покинули місто і залишилась тільки бідна частина населення. … Арютінов на бажав нічого знати і наполягав на своїй вимозі. На що бургомістр висловив прохання дозволити, щоб контрибуція змогла бути зібраною у золотих, срібних предметах, а також у прикрасах, але щоб сума була зменшена. Арютінов погодився з першою вимогою і зауважив: "Якщо контрибуція у повному обсязі не буде зібрана до завтра 5 години після обіду, я відкидаю будь-яку відповідальність за поведінку частин і зрівняю місто з землею за допомогою гармат, які я наказав тут розгорнути. Після цієї драматичної сцени …людська юрба…залишилася стояти, немов скам’яніла. Потрясіння від почутого затьмарило на якийсь час свідомість. …їм здавалося, ніби вони є свідками якоїсь жахливої драми, перші сцени якої щойно буди відіграні".

Митрополиту д-ру Володимиру фон Репті, який був на тій зустрічі, вдалося вмовити російських військовиків на зменшення контрибуції вдвічі, але все одно це була аж надто важка ноша для тих бідних чернівчан, які тут залишились.

"Посеред цієї глибокої збудженості , у вирі цих сковувальних подій лише одна людина зберігала свою повну духовну перевагу та ясний погляд на те, що повинно відбутися у цей важкий час. Це був бургомістр д-р Вайссельберґер, який відтепер узяв на себе важкий обов’язок представляти населення перед російськими можновладцями і підготувати ті пом’якшення, які було можливо здобути у створених умовах".

І хоч росіяни давали обіцянку вести себе цивілізовано, вже з першого дня вони цілковито показали всю свою сутність: мародерство було просто нечуване. Російські офіцери, солдати та козачі частини всупереч попереднім домовленостям на зайнятій території здійснювали пограбування, чинили насильство, спалювали майно у буковинських громадах, зокрема найбільше постраждали панські маєтки, крамниці та будинки євреїв, де можна було отримати найцінніші "трофеї" та запаси алкоголю.

З ратуші були винесені старі прапори та емблеми. Повантажені на підводи й вивезені до Росії, як трофеї перемоги. Навіть російське консульство в Чернівцях потребувало захисту від російських мародерів.

"Бургомістр та його вірний штаб з небагатьох чоловіків, які його оточували, з важким серцем спостерігали за диким господарюванням і намагалися своїми слабкими силами пом’якшити ту біду, яка впала на голови населення"
Всі погляди в Чернівцях в ці чорні години були цілковито звернені на д-ра Вайссельберґера: як він буде себе поводити, які накази віддавати, адже зв'язок із столицею був розірваний, а на фронті справи йшли не краще.

8 вересня у Чернівцях з’явився генерал Навроцький, який відразу прибув в приміщення магістрату. І хоч він підвердив, що життя міста і далі буде залишатися в такому ж режимі, як в ці останні дні присутності російської армії, проте виставив умову для своєї безпеки назвати ім’я однієї людини як заручника: "І знову момент абсолютної тиші. Бургомістр удруге вийшов і промовив тремтячим голосом: "Якщо так мусить бути, то пропоную Вашій Високості мене самого як заручника".

15 вересня до Чернівців прибув цивільний губернатор Євреїнов. Бургомістр запевнив його, що "Населення Чернівців є спокійним та мирним і заслуговує на доброзичливе та безпечне ставлення". І здавалось би, що підстав для хвилювань не було, з ним розмовляли поштиво, однак тривога витала в повітрі і чомусь не покидала бургомістра до самісінької ночі. Очевидно що інтуїція чи внутрішнє передчуття підказувало йому, що цей спокій є дуже підступний…

А вже за пару годин за адресою Якоба фон Петровича, 14, розігралася драма життя не тільки д-ра Вайссельберґера, а Чернівців у цілому:

"Після завершення виснажливої щоденної роботи і обговорення головної події дня, бургомістр, занурений у думки та стурбований, подався до себе додому. Нічого не підозрюючи, бургомістр пішов на відпочинок, з якого він раптом опівночі був вирваний. Точно на 10 хвилині по першій годині ночі бургомістр Вайссельберґер був розбуджений зі сну сильним грюканням у ворота дому та брязканням зброєю і шаблями. Ледве він розплющив очі, як побачив перед собою російського капітана з револьвером у руці, якого супроводжував член громадської варти Леон Вайс. Бургомістр був надзвичайно збуджений, а колір його обличчя став білим, як білизна. "Що вже знову трапилося?" – питав бургомістр бубнячи. На це пролунала як постріл команда з уст росіянина: "Вставайте!" – й інші команди у швидкому темпі : "Одягнутися! Взяти теплу білизну з собою і негайно йти з нами!". Одним рухом пальців офіцер вказав на те, щоб також і гроші взяти з собою. Після того, як бургомістр трохи заспокоївся від першого переляку і хотів спитати причину цієї команди, його перебили на півслові. Росіянин, звертаючись до члена громадської варти, гаркнув: "Він не повинен нічого питати; жодного звуку!". Майже механічно хапав бургомістр найважливіші речі одягу, натягував на себе, взяв трохи грошей і зробив перші кроки, підкоряючись наказам. У супроводі офіцера та службовця громадської варти бургомістр покинув свій рідний, взірцевий дім, щоб поміняти його на багатостраждальну, довготривалу сибірську неволю".

По дорозі вони забрали ще четверо поважних чернівчан-посадовців і "П’ятеро жертв відвезли на Жучку на цукровий завод, звідки наступного дня вони розпочали довгу дорогу в російський полон".

Вони відбули в російський таборах 14 місяців і тільки завдяки клопотанню міжнародних організацій їх обміняли з російського полону на інтернованих росіян та на родину О. Геровського, яку австрійська влада інтернувала ще на початку війни, добре розуміючи їхню підлу натуру та підступність. Через Петроград і Стокгольм у листопаді 1915 року Вайссельберґер дістався до Відня, де він знову зайнявся політичною діяльністю.

Події, що відбувалися у Чернівцях під час Першої російської окупації, Соломон фон Вайссельберґер описав у спогадах румунською і французькою мовами. Після закінчення війни і розпаду Австро-Угорської імперії край невдовзі був приєднаний до Румунії.

Соломон фон Вайссельберґер повернувся в Чернівці і продовжив політичну діяльність, співпрацюючи з буковинською організацією Націонал-ліберальної партії. У 1922–1926 роках він обирається сенатором у Парламенті Румунії і в Палату депутатів з 1927 до 1928 року.
Відійшов у вічність Соломон Вайссельберґер 20 березня 1931 року в місті Відні.

За матеріалом Лесі Щербанюк "Взірцевий дім бургомістра доктора Вайссельберґера"