Ця тендітна харків’янка Світлана Лапко впродовж сімнадцяти років шила форму для ЗСУ. Зараз вона живе у Чернівцях. Війна змусила її залишити рідний дім і шукати прихисток у Чернівцях.
"Потужний вибух підкинув нас з матір’ю разом з ліжками, це сталось вдосвіта в перший день вторгнення в Краснопіллі на Сумщині. Сюди раніше переїхала доглядати за хворою мамою. Дочку Юлію з онуком Макаром, сином Максимом залишила у Харкові", - згадує пані Світлана.
Гіркі спомини, сльози. Перед самою війною Світлана відчувала щось недобре. З Харкова від рідних та подруг надходили тривожні сигнали. Та що там – від Краснопілля до кордону всього 12 кілометрів.
За шість днів до війни Євгеніївна заготовила в погребі продуктів харчування, змінної білизни на декілька місяців. Впродовж чотирьох місяців більшу частину часу проводили в сирому та темному льоху, аніж в помешканні.
Дизайн, моделювання, гармонія життя – це для пані Світлани найважливіше.
"Недарма живе істина, що покликання проходить через покоління. Моя бабуся Шкиря Наталія гарно шила, мама виплітала шапки та шкарпетки, а ще шила нам із сестрою сукні. Пригадую як ще в шкільні роки взяла в руки спиці. Були невдалі спроби набору петель і відкинула їх подалі. Та характер взяв гору - навчилась вив’язувати рівну гладь, згодом – плести і гачком. Я закінчувала школу, менша сестричка записалася на платні курси крою та шиття при харківському БК "Серп і молот". Згодом вона вийшла заміж, а мати, щоб не пропали кошти, відправила мене навчатись новому ремеслу. Через три роки отримала фах швеї, технолога модельєра", - згадує співрозмовниця.
На цьому Світлана не зупинилися. Вона доповнила свої знання курсами машинної вишивки, роботи з бісером, виготовленню штучних квітів.
Після шкільної програми вирішила отримати професію оператора ЕОМ. Шлях був відкритий до Харківського інституту радіоелектроніки. Однак пішла працювати на "Турбоатом".
"Займалась прорахунком турбін. Поки машина обчислювала, в’язала, приховуючи під столом нитки та спиці", - пригадує Світлана
Євгенівна.
Робила дизайн та моделювала ексклюзивні речі. Крім цього, у неї відкривається іще одна грань творчості. Пробує сили у художньому малюванні по цифрах – доробок склав понад 50 картин, алмазної мозаїки – більше 30 одиниць.
Художньою графікою жінка зацікавилася випадково. Сталось це на Буковині в серпні минулого року.
Коли мене познайомили з цією вродливою харків’янкою, відчув її талант. Часто чув від буковинців про переселенку із Слобожанщини: "Звичайна швачка, але вона багатогранна…"
Переглядаючи сотні різнокольорових, чорно-білих малюнків, виконаних лінером, я вирішив запросити на знайомство із роботою Лапко
професійного художника. Пан Олег, підсумовуючи побачене впродовж декількох годин, підкреслив, що не кожному художнику створити таку
графіку під силу.
У Світлани Євгенівни завжди на думці тривога за рідний Харків, за 625 мікрорайон, за сімейне помешкання у висотному будинку. Адже поруч
декілька багатоповерхівок частково понівечені, немало жертв, поранених, ворог постійно бомбить міста. Вона слідкує за новинами.
Боляче говорити про те, що держава залишила біженців без фінансової підтримки. Якщо в перші місяці вторгнення переселенці відчували якусь допомогу, то зараз виживай як хочеш.
Бабусю тішить онук Макар – другокласник чернівецької гімназії №14, який вже пробує малювати, дочка Юлія, яка добре тримає пензля в руках,
іноді і матері добру пораду дасть, сином Максимом випускником Харківського авіаінституту.
Сім’я Світлани любить подорожувати. Малі і великі водоспади, гірські стежки – справжнє захоплення, рідкісні краєвиди Буковини,
Тернопільщини, Прикарпаття ваблять до себе.
Світлана Лапко святкуватиме ювілей. Вона, як і всі українці, мріє про довгоочікуване мирне небо над всією Україною.
Автор Мирослав Тулівський.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
