На фото: Частина родини Кочерганів разом зі своїм рятівником/ Фото ГУ ДСНС у Чернівецькій області
Уночі п’ятого грудня мешканець гірського села Селятин Юрій Горбан прокинувся від спраги. Раптом, глянувши у вікно, побачив відблиски пожежі. Вибіг на вулицю. Горіла хата сусідів – Іллі та Регіни Кочерганів – родини з вісьмома дітьми. Найстаршому хлопчикові – 13 років. Найменшій дівчинці всього кілька місяців.
Про це йдеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua
Першим витягнув із полум’я немовлятко
Сон як рукою зняло. Юрій хутко накинув на себе одежину і побіг на допомогу, паралельно набираючи пожежників. Полум’я вже охопило хату, з неї валив дим. Довкола не було нікого, усі спали. Довго не роздумуючи, чоловік вибив двері і кинувся до спальних кімнат. Вони були повні диму, але вогонь туди ще не дістався.
Фото надав Юрій Горбан
Біля батьків у ліжечку спало немовля. Сусід побудив господарів, а сам загорнув маля в ковдру і виніс на вулицю. Далі побіг за рештою дітей, яких на той час удома було шестеро.
"У ті моменти в голові крутилася лише одна думка: треба будь-що врятувати дітей. Що міг, то робив. Батьки і старші хлопці самі вибігли, менших повиносив. Встигли врятуватися в останні секунди. Усе вже горіло, неможливо було вистрибнути у вікна. Залишався єдиний вихід – коридор. Але й там уже почала обвалюватися стеля. На щастя, встигли", – розповідає Юрій Горбан.
Чоловік каже, що досі перед очима ввечері та вранці постає образ охопленої вогнем хати, повної дітей. Навіть подумує про те, щоби долучитися до лав пожежників. Його запрошували. А ще номінували Юрія на всеукраїнську акцію "Герой – рятівник року".
Утім, буковинець себе героєм не вважає.
"Я зробив те, що й кожен вчинив би на моєму місці", – каже.
Пожежники швидко приїхали, але будинок врятувати не вдалося. Від нього зосталося лише згарище. Багатодітна родина залишилася без даху над головою і всіх речей. Причиною пожежі, за висновком рятувальників, стало коротке замкнення електромережі.
Родині шукають житло
Кочергани поки поселилися в сусідньому селі Галицівка у бабусі по татові. Зараз громада збирає для них допомогу і міркує, де б їх розмістити. З цим виникли складнощі.
"Працівники соцслужби обходили кожну порожню хату в селі, шукають родині іншу оселю для проживання. Але люди не хочуть здавати житло. Бо пішов поголос, мовляв, Кочергани спалили цю хату, то й їхню спалять. Цей будинок, який згорів, вони також винаймали, – розповідає голова Селятинської громади Валерій Полянчук. – Це вже третє їхнє помешкання. Перше знайшла їм сільрада. Але коло хати в селі треба прикладати руки, ґаздувати. А вони попиляли всі паркани, стару стайню, все пустили на дрова. От господарі їх і виставили. Потім домовилися їм про будинок, у якому раніше була колгоспна контора. Але та хата висока, холодна. То вони звідти пішли. А із власницею житла, яке згоріло, Кочергани домовлялися самі".
Мати Іллі, батька родини, живе в іншому місці. Та хоча її хата зараз порожня, сина із внуками вона там бачити не хоче.
"Ця жінка сама мала п’ятеро чи шестеро дітей, батька їхнього давно немає, росли сиротами. Один із її синів служить. Іллі вона каже: "Павлик має прийти з війни і буде тут жити, тож забирай жінку з дітьми і йди до голови, най тобі дає хату. Авжеж, у голови хата на полиці", – обурюється Валерій Полянчук.
Водночас, наголошує голова, громада не стоїть осторонь біди.
"Обмірковуємо варіанти, де б поселити родину. Телефонуємо колегам, друзям. Мав розмову із мером Хотина Андрієм Дранчуком. Прошу: "Андрію, допоможи". Він пообіцяв: "Шукаю, буде результат – наберу". Якби було місце у Хотині, то чого б туди їм не перебратися? У нас на Гуцулії немає багато вільних хат. Як є, то десь у верхах. А тут діти маленькі. Їм треба, щоб і швидка, і лікар були поряд".
"Наче непогано жили, і тут така біда"
Ілля Кочерган – місцевий, 2002 року народження. Служив на Волині, там познайомився зі старшою на вісім років Регіною, яка на той час уже мала шістьох синів. Чорноока ромка родом із Закарпаття полонила серце юного гуцула. Ілля Кочерган одружився із Регіною і став батьком для всіх її дітей. Згодом перевіз родину до рідного села.
"Яка служба у справах дітей на Волині відповідальна: навіть буса найняли, щоби нам сюди привезти всю сім’ю, – зауважує Валерій Полянчук. – Я Іллі казав: дивися, ти привіз велику родину, думай, що робиш, це серйозна відповідальність. Навіть змусив його розписку написати, що він їх не залишить напризволяще. Але наче нічого, живуть. Уже й двох спільних діток народили".
Ілля заробляє тим, що наймається по селах на різні роботи. Дружина отримує виплати на дітей. З того й живуть. Хлопці ходять до місцевої школи, при якій є пансіонат. Там троє з них живуть упродовж тижня, приходять лише на вихідні. Старші ночують вдома.
Хоча родина незаможна, але дітей не можна назвати недоглянутими, зауважує Валерій Полянчук.
"Хлопці гарні, вгодовані, такі буцаті. Не скажеш, що вони занедбані. Родину ми на облік не ставили як неблагополучну, бо батьки справлялися. Їм у цій хаті було добре. Там є окреме поле, невеличка річка, можна город покласти. Останнім часом тримали козу чи овець. Наче непогано тут жили. І тут ця біда".
Зараз у громаді для родини збирають допомогу. Потрібно все: одяг, взуття, засоби гігієни, продукти харчування. Та найбільше – кошти, щоб Кочергани могли собі купити помешкання.
"Громада допомагає. Та соціального житла у нас, на жаль, немає. Тож сім’я буде вдячна за фінансову підтримку, щоб мати змогу побудувати чи придбати житло", – каже начальниця служби у справах дітей Селятинської громади Світлана Шкеул.
Кошти можна надсилати на картку батька родини. Продукти, одяг та інші речі – "Новою поштою" в Селятин на ім’я Світлани Шкеул.
"Ми із працівниками соцслужби організуємо машину і всю допомогу відвеземо у сусіднє село, де зараз мешкає сім’я", – обіцяє чиновниця.
Куди надсилати допомогу:
Селятин, Нова пошта 1,
Контакти: Шкеул Світлана 0685371357, начальник служби у справах дітей Селятинської громади.
Номер карти родини:
4731210641486116 Кочерган Ілля
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
