«Брате, якби не ти, нас би вже не було»: захисник із Буковини вивіз із передової десятки побратимів

Фото надав Василь Молошаг

47-річний захисник із Буковини Василь Молошаг отримав високу відзнаку від головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського – нагрудний знак "За збережене життя", а командир частини відзначив його нагородою "За сумлінну службу".





Про це йдеться у публікації "МБ" від 5 грудня, пише molbuk.ua



"Машина – перша ціль ворога"

Раніше Василь Молошаг займався господарством у селі на Сокирянщині. Працювати було біля чого: сад, поле, худоба, невеличкий бізнес. Та коли розпочалася повномасштабна війна, не зміг сидіти вдома. Вступив добровольцем до одного з батальйонів 107 Буковинської окремої бригади тероборони на посаду водія.

Через кілька місяців тероборонівці вирушили звільняти від окупантів Харківщину. Далі були Бахмут, Сумщина, Запоріжжя. Так на фронті минуло вже майже три роки... За цей час усіляке траплялося. Про пережите Василь Молошаг розповів "МБ".

"Я доправляв наших бійців на позиції. Звідти вивозив загиблих, поранених. Їхав під мінометними обстрілами, постійно вгорі висіли дрони, – розповідає Василь. – Добре, що на машині потужний РЕБ. Коли він повністю заряджений, FPV падає на відстані пів сотні метрів і вибухає. Коли ж РЕБ починає сідати, дрони підлітають ближче. Були моменти, коли перед машиною скиди вибухали. Часом доводилося повертатися назад: через дуже сильні обстріли їхати було неможливо".

На евакуацію залишалися секунди.

"Мене супроводжували бойові медики, – провадить захисник. – Ми миттю вантажили двохсотих і трьохсотих в авто і чимдуж мчали. Якось потрапив колесом у вирву від міномета, потріскали ресори. Не зупинявся, так і їхав. Бувало, що й бак відривало із пальним. На щастя, вибралися".

Небезпека чатувала всюди, адже машина у росіян – перша ціль. Намагаються влучити у транспорт, щоби ним не можна було підвезти харчі, боєприпаси, поміняти людей.

"Росіяни бачать, що їде машина, – і давай гатити всім, що мають. Можуть запустити по ній і дві, і п’ять ефпівішок. Не допомагає FPV – працюють мінометом, танчиком.

Зазвичай їхали або вранці, по-сірому, або вночі, причому без жодного освітлення, лише з приладами нічного бачення.
"Хоча траплялося й таке, що їхав удень за важкими пораненими. Добро мені не давали, бо це дуже небезпечно. Але я наполягав: треба забрати побратимів", – каже водій.

Росіяни розкидали біля тіл загиблих міни

Ще на Харківщині Василь позбувся свого буса, якого купив до повномасштабки. Планував, що буде його використовувати для домашніх потреб. Та вийшло, що поїхав ним на війну. Під час одного з ворожих прильотів спринтер розтрощило.

Зараз за Василем закріплений батальйонний пікап. Скільки людей чоловік на ньому врятував, і не злічити.

"У нас було кілька таких водіїв, які не боялися їхати в найгарячіше пекло, серед них і я. Щойно мені казали, що треба їхати, – вперед. Вивозив і по п’ятеро бійців. Іноді було страшно. Але розумів, що це людські життя, тож треба зробити все, щоб їх врятувати. За добу бувало і до пів десятка виїздів. Багато поранених".

Та й не тільки поранених. Чоловік із болем згадує, як віз із передової тіла загиблих бійців, які вже місяць лежали в пакетах на полі. Раніше їх не було можливості забрати – росіяни не підпускали. Покинувши територію, вони залишали біля мертвих "пелюстки". Наші бійці вночі наступали на них і залишалися без ніг...

Василь Молошаг має неймовірну здатність запам’ятовувати дорогу навіть уночі, у цілковитій темряві. Те, що для інших – просто безкінечна посадка, для нього – повноцінна дорога з вказівниками. Це його вміння не раз рятувало від зворотів на заміновані ділянки.

"Справді, орієнтування маю хороше, – усміхається чоловік. – Бувало, їдемо, хлопці дивляться в небо, чи не летять дрони, а я – на поля, запам’ятовую шлях. Довкола все заміноване, і лише одна точка розчищена для розвороту машини. Звернеш не туди – буде непереливки".

"Ще трохи – і перемога буде за нами!"

За порятунок десятків побратимів Василь Молошаг отримав нагороду від головнокомандувача ЗСУ Сирського.

"Командир роти сказав про мене: "Якби не ця людина, ми б втратили багато хлопців". І вручив відзнаку. Та й побратими, яких вивозив із важкими пораненнями, телефонують і дякують: "Брате, якби не ти, нас би вже не було".

Зараз рота Василя перебуває на відновленні. Але відпочивати йому ніколи: ремонтує авто.

“Коли виїжджаєш на передову, треба, щоб у машині все грало, щоби вона не кашляла дорогою, бо це може коштувати життя", – пояснює.

Здебільшого захисникам доводиться власним коштом ремонтувати транспорт.

"Машина має бути робоча, ніколи чекати, поки надійдуть запчастини. Тож швидко їх замовляємо і самі замінюємо. Ремонтуємо постійно. Щойно поставили нові колеса – вгатило за п’ятдесят метрів. Полетіли осколки – і вже знову треба міняти. А чотири колеса – це вже 20 тисяч", – пояснює водій.

Василь Молошаг каже: буде служити, скільки вистачить сил. Але зауважує, що всі бійці дуже втомлені.

"Ми не залізні і не вічні, нам потрібен відпочинок. Та наразі замінити нас нікому... Дружина, на яку залишив господарку, просить: "Їдь додому, бо я вже не можу". Відповідаю: "Мать, ще трохи, війна закінчиться – і ми всі приїдемо! Перемога обов’язково буде за нами!".



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram