Тетяна Воронова до початку повномасштабного вторгнення жила в Києві. Вона була режисеркою-постановницею та працювала в оперній студії Національної музичної академії України. Сьогодні жінка працює в Чернівецькій філармонії. Серед її основних захоплень – колекціонування речей народного побуту й музика.
Про це йдеться в публікації "МБ".
Створила виставу за творами Ольги Кобилянської
Як каже сама Тетяна, у грудні 2021 року в Чернівці її привела жага знайомств з новими творчими особистостями.
"Надія Селезньова, заслужена діячка мистецтва у Чернівцях, керівниця камерного хору, зайшла в наш студентський чат аспірантів у той момент, коли я читала свою лекцію. Ввечері вона мені написала, чи не хотіла б я приїхати в Чернівці, бо тут розпочинається робота над виставою. А вже через тиждень мені зателефонувала із питанням: чи можна реалізувати в Чернівцях оперу. Я відповіла, що це цілком реально. Але коли почула, що треба зробити за місяць, зрозуміла: це майже неможливо. Проте пообіцяла спробувати", – згадує жінка.
Планували зробити триактну оперу "То́ска" Дж. Пуччіні. За нею жінка захищала дисертацію, а вже цього року здобула ступінь доктора мистецтва. Прем’єру планували на 11 лютого 2022 року, та глядачі змогли побачити її аж наприкінці травня.
Фото надані Тетяною Вороновою
"Коли ми їхали в евакуаційному потязі, мені зателефонували з філармонії. Кажуть: "Тетяночко, ми вас чекаємо на Буковині, надамо житло та готові прийняти вас як є, їдьте до нас. Доробіть те, що почали". І саме це "доробіть те, що почали" було для мене настільки життєствердно в ту мить. Свідомість хапалася за все, що пов’язувало із минулим життям", – зізнається жінка.
Тетяна Воронова також змогла втілити в життя у Чернівецькій філармонії виставу "Меланхолійний вальс" за творами Ольги Кобилянської. Вважає це дуже потужною реалізацією.
"Мені подобається, що в Чернівцях багато талановитих людей. Нещодавно говорила з піаністкою Лілією Холоменюк. Вона сказала: "Напевно, Кобилянську так ніхто ще не читав. Ти зробила це дуже сучасно". Я не хотіла суто буковинського обрамлення, а прагнула нового погляду", – поділилась Тетяна.
Зараз режисерка хоче створити виставу для дітей. Планує реалізувати "Маленького принца".
"Хочеться "Маленького принца", який буде говорити до людей про відповідальність. Тому що відповідальність – це риса сильних людей", – стверджує жінка.
"До нашої квартири гості приходили, як на виставку"
З перших днів війни Вячеслав, чоловік Тетяни, мобілізувався до лав ЗСУ.
"Як і всі, ми прокинулися о п’ятій ранку від вибухів. Тоді спросоння подумала: "Хтось дуже гучно зачинив вхідні двері в під’їзд". Потім, що в когось вибухнув газ. Остання думка була про війну. Вона виникла одночасно із дзвінком мого тата. Він живе в Кропивницькому. Тато кричав не своїм голосом: "Війна". Я розбудила свого чоловіка, кажу: "Війна почалася", а він – знаю. Досі згадуючи цю мить, думаю про його спокійну реакцію. Мене тоді це здивувало", – так 24 лютого згадує жінка.
З Вячеславом Тетяна познайомилася у період Майдану у 2014 році.
"Ми навчалися разом і були знайомі. Випадково зустрілися на Хрещатику. Зав’язалася розмова. Дуже швидко вирішили, що хочемо бути разом. Вийшло дивовижно і навіть якось містично. Мені здається, що ми так поспішали, тому що відчували – війна нас наздожене", – пригадує жінка.
В одній з останніх розмов чоловік сказав Тетяні, щоб до завершення війни вона не поверталася з дітьми до столиці.
Вячеслав Родіонов був командиром підрозділу ударних БПЛА "Шершні" 3 ОШБ "Азов". Чоловік загинув 17 травня 2023 року в місті Бахмут.
Тетяна Воронова колекціонує народний стрій, прикраси, книги та інші предмети давнини.
"Почав це все мій тато ще на початку 90-х років. До нашої квартири гості приходили як на виставку. У нас навіть на вході давні жорна стояли.
Батько мав надію створити музей. Його учень і водночас друг, етнограф Станіслав Пролуненко допоміг реалізувати цю ідею. Тепер у Кропивницькому є музей етнографії та побуту. Ті експонати, що туди не потрапили, я вважала своїм посагом", – каже вона.
Фото з Facebook
У Чернівцях жінка планує обладнати приміщення в будинку, у якому розмістить всі ці картини, рушники, книги та інше.
"Дуже хочу створити приватний музей, відчуваю свою місію в цьому. Також продовжую колекціонувати та збирати. Тут у мене з’явилися люди, які дарують певні речі зі словами: "Ми знаємо, що у вас це не пропаде", – поділилася Тетяна.
Найціннішим в колекції вважає два бабусині вишиті рушники та церковні ікони. А з найдавнішого залишилися гранатові коралі ХІХ століття.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
