Фото надані Наталією Черкач
Педагогиню із Буковини Наталію Черкач відзначили званням "Народний учитель України". Наталія Іллівна стала 30-м педагогом в Україні, який отримав таке звання, і першою на Буковині.
Наталія Черкач – учителька Вижницького ліцею "Перша українська гімназія на Буковині".
Про це ідеться у публікації "МБ" від 17 жовтня, пише molbuk.ua
"За ніч могла собі пошити вбрання"
При всіх заслугах Наталія Іллівна вельми скромна та щира жінка.
"Я випадковий учитель, – каже вона про себе. – Мала йти за зовсім іншим фахом: мріяла бути кравчинею, моделювати одяг. Сама собі шила із п’ятого класу, всі дивувалися. Могла пошити і пальто, і будь-що. Бувало, побачу в магазині матеріал, куплю, за ніч пошию з нього одяг і вже наступного дня приходжу в новому.
Та сталося так, що директорка школи і моя вчителька математики запропонувала мені залишитися в рідній школі вожатою. Поступово я закохалася у професію вчителя. Закінчила історичний факультет університету. Обрала цей предмет, бо дуже любила свою вчительку історії".
"Дітей треба любити й поважати"
З учнями Наталія Черкач відразу знайшла спільну мову.
"Коли я була класним керівником, часто з учнями ходили в походи. Якось прийшли до мене діти з іншого класу й просять: "Підіть із нами в похід!". Кажу: "Але ж у вас молодий класний керівник. Їй 25 років!". А вони: "Та вона стара!". Як я сміялася! Бо мені було 45. Тоді збагнула, що діти вважають молодими тих, хто з ними проводить час", – зауважує педагогиня.
Наталія Іллівна захоплюється краєзнавством, написала чимало посібників з історії рідного краю. Каже, до цього її спонукав один із учнів Чорногузької школи:
"Він попросив: "Усе це добре, що ви нам розповідаєте про Францію, Італію. А тепер розкажіть про село Чорногузи". Я оповіла місцеву легенду, але всі діти її й так знали. Мені стало так соромно, що я поїхала в архів шукати цікаву інформацію про село".
Дітей треба любити й поважати, переконана вчителька.
"Завжди дивлюся дитині в очі, бо це дзеркало душі. Тоді розумію, який у неї настрій і як із нею розмовляти. У жодному разі не можна називати дітей дурними чи тупими. Навпаки, їх треба заохочувати, допомагати. А особливо треба бути обачними у висловлюваннях серед учнів старших класів. Щоби, боронь Боже, не принизити когось із них перед однолітками. Бо там уже симпатії, кохання, самі розумієте".
"Часто діти приходили до мене і звірялися у своїх таємницях, – провадить. – Я такі їхні секрети знала, що ви собі уявити не можете! Один із хлопчиків хотів убити свого тата, бо той закрутив роман із іншою жінкою. Розповів мені це, плачучи. Я заспокоїла його, переконала, що так робити не можна. Інший прийшов і каже: "Я побив тата. Мама важко працює в Польщі, привозить гроші, щоби ми мали що їсти, а він усе продає і міняє на горілку". Такі бувають випадки, що душа просто щемить".
"Кайфую від роботи"
Жінка з гумором пригадує, як лежала у Вижницькій лікарні.
"Заклад – за дві хвилини від гімназії. То діти прибігали до мене на перервах, обступали, розповідали новини. Інші пацієнти почали просити мене забрати звідти, бо їм учні заважали. Врешті мене перевели в палату на одне ліжко", – сміється Наталія Іллівна.
Важливо, щоби вчитель був "просунутим", ішов у ногу з часом, переконана пані Наталія. Тому ще у далекому 1999 році придбала собі комп’ютер. Тоді він ще мало в кого був.
Про те, що отримала звання народної, вчителька дізналася від інших:
"Я навіть не знала про цю нагороду. Телефонує мені якось колега: "Вітаємо з нагородою!". "Якою нагородою?" – перепитую. "А ви що, не читали? – дивуються. – Ви ж отримали звання народного!". А я своїм зайнята, де мені те в голові. Звісно, приємно, що телефонують, вітають. Та більше я раділа званню заслуженого вчителя, яке отримала 17 років тому, бо була тоді значно молодша. Їздила до президента, побувала у Верховній Раді".
Стаж Наталії Іллівни величезний – 55 років. Вона ще й досі навідується до школи двічі на тиждень, веде кілька уроків.
"У мене залишилося вже менш ніж пів ставки. Просто так ще працюю, отримую від цього задоволення. Кайфую, як то кажуть.
Часто нарікають, що діти нині не хочуть вчитися. Частина – так. Але не всі. От сьогодні мала уроки в старших класах, то діти ще залишилися працювати над завданнями після уроків. І я сиділа з ними допізна. Я живу школою та учнями, не можу без них", – усміхається Наталія Черкач.
З досьє "МБ"
Наталія Черкач народилася у Вижниці 1951 року. У 1968 році закінчила Вижницьку середню школу №1 імені Юрія Федьковича. З 1970 по 1977 роки навчалася на історичному факультеті Чернівецького державного університету.
Працювала вчителькою історії та правознавства, директоркою Вижницького районного Будинку піонерів.
З 1997 по 2023 роки – заступником директора з науково-методичної роботи ліцею у Вижниці.
Заслужений вчитель України, етнограф, краєзнавець. Вона є вчителем вищої категорії, вчителем-методистом і почесною громадянкою міста Вижниця. Під її керівництвом понад 300 гімназистів стали призерами олімпіад і конкурсів Малої академії наук.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
