Андрій КУЧУРАН – командир 3 роти, 92 батальйону Буковинської ТрО. З перших днів широкомасштабного вторгнення Росії в Україну чоловік став на захист держави. За два з половиною роки великої війни військовик разом із підрозділом пройшов найгарячіші точки: від визволення сіл
Харківщини з-під окупації до оборони Бахмута та Авдіївки. Про свій шлях військового, запеклі бої та мрії Андрій Кучуран розповів кореспондентці "МБ".
"Розлука із сім’єю є найважчою"
– Раніше я закінчив військову кафедру в Чернівцях. У 2019 році нас зібрали та повідомили, що створюється підрозділ територіальної оборони у Чернівецькій області. Відтоді, як офіцери запасу, ми їздили на полігони, де відбувалися заняття зі стрільби, тактичної медицини тощо. 24 лютого, коли все почалося, я відправив дружину з маленькою дитиною до батьків за межі Чернівців, а сам прийшов до підрозділу ТрО. Спочатку ми служили в області, навчалися, проходили злагодження. Згодом поїхали на Харківщину для виконання бойових завдань. Спочатку йшли штурмові підрозділи, а за ними ми, – розповідає офіцер.
На Харківщині військові застали суцільну розруху: понищені будинки, спустошені села та переляканих людей, які пережили окупацію.
Згодом підрозділ Андрія перевели під Бахмут.
– Ми стояли за п’ять кілометрів від Бахмута, з боку Часового Яру. Там укріплювалися: рили окопи, будували бліндажі. Постійно був із хлопцями, робили все разом. Від командування я отримував вказівки та розпорядження щодо позицій, які нам треба було втримати. Тоді я був командиром взводу. Зараз я командир роти, тому є більше організаційних питань, треба все перевіряти та займатися плануванням, – каже військовий.
На запитання, що дається найважче, Андрій відповідає: "Ця війна триває дуже довго, і не зрозуміло, скільки ще буде тривати. Майже три роки служби – і невідомо, як буде далі. У мене, як і в багатьох, є сім’я: дружина та дочка, за якими я дуже сумую. Коли почалася війна, моїй доні ще не було й півтора року, а зараз їй у жовтні виповниться чотири. Тому розлука із сім’єю – це і є найважче".
"Лізуть постійно, не боячись обстрілів"
На полі бою ворог поводиться дуже вперто та витривало, попри те, що сплачує за це високу ціну своїми життями. Андрій розповідає, що в українській армії найцінніше – життя людини.
– Вони лізуть постійно, не боячись обстрілів чи то з кулемета, чи касетних скидів. Наші хлопці літали дронами та бачили, що біля окопів просто чорні пакети з трупами, і їх дуже багато. Такий у них принцип ведення війни, – пояснює.
Зараз підрозділ Андрія перебуває на Сумщині. На запитання кореспондентки "МБ", чи брав він участь у Курській операції, чоловік відповів, що нічого конкретного поки що сказати не може.
Сьогодні підрозділ Андрія відкрив збір на ремонт двох квадроциклів і пікапів. Транспорт є дуже важливим для наших військових, тому кожна гривня важлива.
Як допомогти
Номер картки:
5375 4112 2204 1894
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
