«Буду стояти до кінця, щоби росіяни не прийшли сюди»: рік тому на фронті загинув буковинець Степан Данилюк

Уродженець села Витилівка на Буковині Степан Данилюк мав у війську позивний Італієць. Воно й не дивно: чоловік чимало років пробув в Італії, а ще дуже любив італійську каву.

Та ще більше Степан любив Україну. Із 2014 року брав участь у антитерористичній операції. А в 2022-му, попри на численні поранення, знову доєднався до бойових побратимів.

"Я не можу покинути своїх хлопців, їм там дуже важко", – казав дружині, коли вона плакала й просила залишитися.

Сьомого жовтня 2023 року Степан Данилюк загинув поблизу селища Наддніпрянське на Херсонщині під час виконання бойового завдання. Йому було 42... Його підрозділ носить назву "Італієць".

Родина створила на сайті президента петицію із проханням посмертно присвоїти захисникові звання Героя України. Хочуть бодай таким чином гідно вшанувати свого Степана. На жаль, поки що збір підписів посувається мляво. Тож закликають усіх небайдужих підписати петицію.

Про це ідеться у публікації "МБ" від 3 жовтня, пише molbuk.ua



"Алкоголь був для чоловіка табу"

Дружина бійця Оксана Данилюк розповіла "МБ", що її чоловік був великим патріотом і справжнім героєм.

"Якби всі такі були, як він, то, може, би й війна не розпочалася", – зітхає жінка.

У 2014 році Степан брав участь у звільненні Донецької та Луганської областей (міста Краматорськ, Слов’янськ, село Червоний Лиман). Також захищав Луганський аеропорт, де отримав мінно-вибухову травму. За участь в АТО був нагороджений багатьма медалями, відзнаками.

Після демобілізації займався волонтерством. Коли ж почалася велика війна, Степан не міг всидіти вдома. Вступив до лав ЗСУ, був командиром гармати самохідного артилерійського взводу, сержантом 36 окремої бригади морської піхоти. Брав участь у звільненні Донецької, Миколаївської й Херсонської областей. Херсонський напрямок став останньою дорогою для героя...

"Чоловік був хворий після поранень в АТО. Та все одно пішов на фронт. Я на колінах просила його залишитися. Але він сказав: "Я вже був на війні і хоча б знаю, що там робити". Пізніше говорив мені: "Ви просто не бачили всього того, що твориться на окупованих територіях. Не хочу, щоби це все прийшло сюди, щоби тебе ґвалтували, як тих нещасних жінок. Тому буду стояти до кінця, щоби росіяни не прийшли сюди", – втирає сльози Оксана Данилюк.

Через травми бійця щодня боліла голова, терпли руки, спина. Ночами не міг спати, прокидався, кричав.

"Він багато чого пережив, на його очах загинуло стільки товаришів. Водночас ніколи не скаржився, усе терпів. Дехто через стрес спивається. Але для Степана, як і його побратимів, алкоголь був табу. Зате вони дуже любили слухати заспокійливу музику, – згадує пані Оксана. – А ще чоловік надзвичайно скромним. Багато хто навіть не знав, що він воює із 2014 року".

"Степан гідний вшанування"

Дружина часто навідувалася до чоловіка із волонтерами. Останнього разу приїхала восени минулого року, коли їхній підрозділ перебирався із Донецька на Херсонщину.

"Ми разом із хлопцями шукали для них хати, просили місцевих, щоби впустили бодай у занедбані, порожні. Задарма бійців не впускали, вони платили гроші за дах над головою, щоби хоч не спати на землі", – розповідає.

Востаннє подружжя бачилося на початку жовтня 2023 року. Захисник відчував недобре.

"Сказав тоді: "Напевне, вже не побачимося. Є таке відчуття, що щось тут має трапитися". Я відмахнулася, мовляв, він себе накручує", – згадує пані Оксана.

Через тиждень після цієї зустрічі Степан Данилюк загинув.

Розглядаємо фото воїна, зроблене за кілька днів до страшної дати. На нас дивиться добре, але дуже втомлене обличчя.



"Чоловік на цій світлині такий втомлений, – зауважує жінка. – Він саме із чергової поїздки вернувся: перевозив по кілька разів хлопців із Донеччини на Херсон. Відразу після цього його відправили на завдання, під час якого він загинув".

У подружжя було багато планів на майбутнє. Вони не мали власних дітей, тож мріяли усиновити. Дожити разом до старості у мирі та злагоді. Але війна забрала Степана Данилюка, тож його дружина просить хоча б підписати петицію про присвоєння чоловікові звання Героя України:

"Я просто хочу, щоби Степана вшанували, бо він був цього гідний. Він робив для людей усе. Він заради них загинув".

Підписати петицію можна за посиланням.

Станом на 13.00 6 жовтня зібрали 3722 голосів з 25000 необхідних. Залишилося 58 днів. Поспішіть, хто ще не підписав петицію, адже це - найменше, що ми можемо зробити для Героя та його родини.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram