Фото надані Ігорем Нажигою
Секретар Новодністровської міськради Ігор Нажига пішов добровольцем у перші дні великої війни. У складі 107 окремої бригади тероборони воював на найгарячіших напрямках фронту. Зараз є командиром взводу першої роти 94 окремого батальйону 107 бригади на Куп’янському напрямку.
Про обстановку на своїй лінії оборони, настрої бійців, про те, що їм дає сили триматися, а що демотивує, розповів кореспондентці "МБ", пише molbuk.ua
"У нас кожен день повний пригод"
"Ситуацію на Куп’янському напрямку я б назвав контрольованою і більш-менш спокійною, – каже Ігор Нажига. – Так, є постійні обстріли, дрони літають. Але ми вже звикли, що кожної секунди може трапитися будь-що. Це у нас норма. Жартуємо, що у нас кожен день повен пригод і максимально непередбачуваний. Росіяни постійно намагаються прорватися, але будь-які їхні спроби ми відразу обриваємо, не підпускаємо ближче. За останній час вони тут не покращили своїх позицій.
А ось на Покровському напрямку ситуація справді складна. Там росіяни зосередили більшість своїх сил. Те саме і на Часовоярівському, Вугледарському, Торецькому напрямках. Таке відчуття, що для москалів архіважливо вийти на кордони Донецької та Луганської областей. Мабуть, їм поставили зверху таке завдання".
Втім, якщо ворогові не дати гідну відсіч, він і у Львівській області не зупиниться, вважає військовий:
"Росіяни зупиняться там, де їх зупинимо ми. Це моє глибоке переконання. Саме через це усвідомлення я і мої побратими тут”.
Українські прифронтові села зруйновані вщент, особливо ті, що ближче до лінії зіткнення. Більшість будинків знищені, покинуті.
"Жити там неможливо через постійні обстріли. Єдиний варіант – підвали або бліндажі, – зауважує Ігор Нажига. – Росіяни застосовують тактику випаленої землі. Вони повністю зносять населений пункт, перетворюючи його на апокаліптичні руїни. І коли нам уже немає куди заховатися, намагаються просунутися. Але тут, де ми знаходимося, наші бійці чітко утримують позиції, не дають ворогу згрупуватися. У нас теж працюють дрони, озброєння. Не так, як би хотілося, щоправда, але ми це все максимально ефективно використовуємо".
"Хто побував під кацапами, вже не хоче "руского міра"
Через постійні обстріли комендантська година на Куп’янщині починається із 15.00. Попри те, що у будинках немає вже ні світла, ні газу, а вода у криницях забруднена внаслідок бойових дій, частина місцевих залишається жити тут. Навіть кілька магазинів працюють.
"Як би не було дивно, але в багатьох селах, де, здавалося б, уже нічого робити, є люди. З різних причин: хтось торгує привезеними з міст продуктами. Іншим просто нікуди подітися. Вони втомилися, зневірилися. Кажуть: будь що буде, а ми залишимося тут, бо нас ніхто ніде не чекає, – розповідає захисник. – Це в основному старші люди, але трапляється і молодь. Навіть із дітьми є, хоча поблизу не працюють ні школи, ні дитсадки. Їх уже сотні разів просили виселитися, але вони не погоджуються. Усі ці села виживають за рахунок військових, які щось докуповують, діляться їжею, пальним. Також допомагають волонтери. Бо роботи тут уже жодної немає: полями не поїздиш, урожай не позбираєш – усе заміновано".
"До наших бійців жителі сіл ставляться по-різному: хтось приховує ворожість, інші прямо заявляють, що ЗСУ тут не чекали і все це через них. Часто здають позиції військових. Водночас багато хто підтримує захисників, допомагають, чим можуть: пиріжків напечуть, дорогу покажуть, будматеріали дадуть, продовжує Ігор. – Ми ж тут завжди будуємося, така собі підрядна організація, яка скрізь їздить, прибирає, розбудовує".
У мешканців звільнених від москалів територій залишилися далеко не найкращі спогади про окупацію, каже І. Нажига: "Місцеві багато всякого розповідали. Хто побував під кацапами і повернувся до України – повторення не хочуть. Вони вже побачили цей "рускій мір", його справжнє обличчя".
"ВЛК виконують роль чудотворців"
Зима виявиться непростою, передбачає військовий: "У будь-якому разі взимку буде важко. Ми житимемо не в найкращих умовах – без душу та інших побутових зручностей. Зараз користуємося літнім душем. Та із настанням холодів виникне проблема із "миттям особового складу". Вологі серветки – наше всьо. Як жартують хлопці, справжній передок – це коли в тебе ложка і п’ята точка пахнуть однаково".
Великою проблемою на фронті стає брак людей, не приховує Ігор Нажига. Бійців демотивує те, що вони на війні вже два із половиною роки практично без відпочинку, а замінити їх нікому. І про демобілізацію поки не йдеться. А серед новеньких, яких присилають на підмогу, багато недужих, старших і без бажання воювати.
"Нещодавно друзі скинули посилання на групи, де обговорюють, яке погане ТЦК. Щось схоже на наші військові групи, де ми доповідаємо про бойову обстановку. Але тут навпаки – у тилу діляться інформацією, де стоять блокпости, де бачили поліцію чи військового. І без лайки я таке пояснити не можу. Це дико, – обурений І. Нажига. – Потім ці ж люди у соцмережах розповідають, як усе паршиво, як Україна програє. А хто ж буде перемагати? Ми стараємося, але ми закінчуємося. Наші хлопці дуже виснажені. А ресурс, який нам присилають на заміну, – відверто поганий. ВЛК у нас зараз виконують роль чудотворців. Вони "зцілюють" людей.
Ось нашому взводу дали поповнення. 70 відсотків новеньких – люди 50 плюс. Інші – зі сколіозом такого ступеню, що його видно за сотню метрів. Хтось сліпий, у когось у нозі пластина. При цьому ВЛК пише, що вони цілком здорові. І на цих людей мені "нарізають" завдання. А я з цим ресурсом завдання виконати не можу. Навряд чи вам вдасться їздити на велосипеді, в якого відсутнє одне колесо?!"
"Мені не соромно дивитися в очі своїм дітям"
Щоби не відбувалося таких ганебних явищ, як запихання військовозобов’язаних до бусів, потрібно, щоб люди самі виявляли бажання іти до армії. А для цього слід піднімати авторитет війська. Передусім високою зарплатнею і дотриманням усіх прав, переконаний Ігор Нажига.
"Перебувати у війську має бути престижно. Так, ми всі пішли сюди не заради грошей. Але це не означає, що нашим сім’ям не потрібні кошти для існування. А нам врізають зарплати, намагаються не заплатити, шукають для цього якісь шпаринки в законі. Воно спочатку звучить гарно – хто на нулі, має "сотку". А потім виявляється, щоб ту "сотку" заробити, треба прожити в якійсь норі під прямими обстрілами 30 днів, що практично неможливо. А за кілометр-два від нуля, де так само міни, обстріли, ти вже вважаєшся в мирній зоні і отримуєш 30 тисяч. Але ж у Кабміні немає такого, що ти вийшов із кабінету – і вже нижча зарплата. А з нами, виходить, так можна. Мовчу вже про те, що майже всі свої кошти бійці віддають на військові потреби. Я з дому вже повитягував усі заначки. У результаті замість того, щоби сконцентруватися на війні, я переймаюся, що робиться вдома, чи готова моя родина до зими".
Востаннє боєць був у десятиденній відпустці ще на початку весни.
"Згідно із законом, ми можемо взяти 30 днів відпустки на рік, тричі по десять днів. Цього, можливо, й достатньо, щоби відпочити, перезавантажитися, побачити рідних. Але постійно постає одна й та сама проблема – немає людей. Тому хлопці ходять у відпустки набагато рідше, ніж мали б", – зітхає Ігор Михайлович.
Попри всі злигодні, він не жалкує про своє рішення.
"Я був задоволений своїм життям і не потребував чогось більшого. Попри все, не шкодую про свій вибір. Бо що, чекати кацапів у Чернівецькій області? Деякі хлопці розповідають: "Як росіяни прийдуть до нас, отоді ми встанемо". Ні, хлопці, ви вже тоді нікуди не встанете. Ворог просто хвилею іде, як море. Хоча, гадаю, не візьмуть росіяни Покровськ. Є підстави вважати, що восени та взимку будуть нюанси, завдяки яким ми перевернемо хід подій".
Хтось сприймає службу у війську як те, що йому не пощастило.
"А я вважаю, що мені, навпаки, пощастило, – провадить боєць. – Я отримав нових друзів. Багато чого навчився. Мені не соромно нікому дивитися в очі, особливо своїм дітям".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
1-10-2024, 16:19
1
1 425
