"Мені 35 плюс": відома співачка із Чернівців Катерина Бужинська відзначає ювілей

Фото надані Катериною Бужинською

13 серпня народна артистка України Катерина Бужинська відзначатиме славний ювілей - 45 років. Про який подарунок мріє, а також про дитинство у рідних Чернівцях, волонтерство та творчі плани артистка розповіла в ексклюзивному інтерв’ю “МБ”.

"На наших піснях виросло не одне покоління"

- Пані Катерино, вітаємо Вас із прийдешнім ювілеєм. Як відзначатимете?

- Святкувати буду із родиною і дітьми за кордоном. Всередині серпня планую бути в Україні. Можливо, зберу найближчих друзів і просто посидимо. Але негучно і непафосно.

Я дуже мріяла зробити концерт у палаці “Україна”. Може, це вже буде пізньої осені або після перемоги - як Бог дасть. Тому що оренда шалено дорога. Я сама не в змозі це оплатити. Спонсорів не шукала, та мені якось і незручно просити. Бо розумію, що зараз є більш важливі речі - допомога фронту.

Але, можливо, хтось прочитає цю статтю і захоче допомогти. Колись у мене була пісня “Лід”. Під час інтерв’ю на радіо “Промінь” ведуча поцікавилася, чому на таку розкішну пісню не зняли кліп. На що я відповіла, що немає грошей. У цей час коридором ішов прем’єрміністр Валерій Пустовойтенко, почув це і вирішив допомогти. Кінорежисер Максим Паперник безкоштовно зняв кліп. Тож, можливо, хтось із буковинських чиновників, бізнесменів захоче зробити красивій і талановитій землячці такий творчий подарунок (сміється - ред.). Гроші, які зберемо на концерті, віддам на допомогу ЗСУ.

- Алла Кудлай, якій виповнилося 70 років, розповідала, що не може провести ювілейний концерт в палаці “Україна”, бо треба понад 800 тис. грн за одну тільки оренду.

- От власне. Невже на 70 років для народної артистки не можна зробити оренду безкоштовною? Це боляче.

Василь Зінкевич відзначав ювілей - та ж ситуація. І от тепер мені 45... Ми - люди-легенди. Сміливо можу це сказати. У моєму доробку - понад 200 композицій, на них виросло не одне покоління. Пісня “Україна - це ми” на вірші Юрія Рибчинського увійшла до шкільної програми, її вивчають на уроках музики. То чому таким, як ми, не допомогти? Ми ж не просимо собі. Нам не треба на машини, шуби, якусь дурню. Це наш творчий доробок, те, що залишиться у віках!

Зараз з’явилося багато артистів, які не знають нотної грамоти, співають дуже самодіяльно. Не хочу нікого засуджувати. Але я - за професіоналізм, якість. Не можуть усі підряд бути зірками. Раніше був “худсовет”. Туди не пускали профнепридатних! Якщо людина не має таланту, голосу, то не може займати місце, яке належить іншим талановитим людям! І зараз море таких бездарних артистів, які просто мають гроші і крутяться у тих Тік-Токах. Усі вирішили, що вони - співаки: водії, перукарі. 20 років тому це було неможливо. На сцені виступали тільки професіонали, яким Господь дав місію бути артистами.

От кажуть, що концерти не на часі. Якраз дуже на часі! Ми виступали в Харкові, Одесі, Дніпрі, Кременчуці, у бомбосховищах, всюди. І коли ти стоїш поруч із глядачем у залі, в темряві співаєш під гітару чи акапельно дві години - оце іспит: ти народний артист чи ні.



"Не їжте солодощів і борошняного"

- Виглядаєте привабливо і юно. А на скільки почуваєтеся?

- На 35 років. Тому можу сказати, що мені 35 плюс (сміється - ред.). Багато шанувальників дивуються: “Катя зупинила машину часу. Вона виглядає так само, як і 20 років тому, коли ми ще були дітьми. Зараз ми зовсім інші, а вона не змінилася, хіба стала ще краща”. Куди не приїжджаємо із дітьми, про мене запитують: “Це що, старша сестричка?” Мені це приємно.



- У чому Ваша таємниця?

- Хочу подякувати батькам за генетику. У мене стрункий тато. Тримаюся в одній вазі: при зрості 165 см важу 53 кг. Я дуже тендітна. Худенькі дівчатка гарно виглядають під час виступу, бо сцена додає п’ять кіло, на ній усе видно.

- Але ж не генами єдиними. Може, спорт, дієта, вітаміни?

- Усе надзвичайно просто, геніально і дієво. Не вживаю цукру, взагалі нічого солодкого. Якщо дуже хочеться - трішечки меду чи фрукти. І жодних хлібобулочних виробів. Усе інше їм. Раджу всім, хто хоче схуднути: просто спробуйте обійтися без цукру. І ви відразу побачите, що будете по-іншому виглядати.

Зараз багато дівчат почали вживати розрекламовані, дуже некорисні для організму медпрепарати для схуднення. Я категорично проти. Це дуже небезпечно, і ніхто не знає, які можуть бути побічні ефекти. Краще худнути здоровим методом, додавати спорт. Хто не має часу - ходіть пішки. Я, наприклад, майже не буваю у тренажерному залі. Але втрачаю багато енергії на сцені і люблю ходити пішки.



- А в дитинстві займалися спортом?

- У школі я була чемпіонкою зі стаєрського бігу. Можу бігти не швидко, але довго. Ще займалася спортивним орієнтуванням. Це мені дуже знадобилося у житті. Також плавала у басейні спорткомплексу “Буковина” біля парку. Завдяки цьому добре плаваю. Вдячна батькам, що відвели мене на ці гуртки.

- Якою Ви були дитиною?

-Я повністю прибирала наш дев’ятиповерховий під’їзд. Підмітала і мила всі сходинки. На своєму поверсі, де був сміттєпровід, облаштувала собі кімнатку, тато мені зробив двері. Це була моя окрема територія, туди приходили подружки. Зробила там клуб крою і шиття. Якось мені на сцену треба було блискучі лосини. А це радянські часи, нічого нема. Я порізала мамину люрексову сукню і пошила з неї легінси. Мама побачила і запитує: “Які класні у тебе штанці, звідки вони?” Потім придивляється: “А де моя сукня?” Та сукня на той час коштувала 80 карбованців, це були космічні гроші. То я і на гречці стояла, і з ремінцем за мною бігали, вітчим мене рятував. Веселе було дитинство, є що згадати.

А ще у мене був “бізнес” у школі. Купувала в Садгорі модні штанці, вони там коштували значно дешевше, і перепродувала однокласникам. На зароблені кошти купила собі білу куртку “Аляска” - тоді вона була в моді - і шкіряні ботфорти.

Коли ми жили на Воробкевича, я просто цілодобово співала. Діставала закордонні записи, яких не було у вільному доступі. Копіювала співаків, грала на фортепіано, а сусіди мені стукали по батареях: “Скільки можна, чого ти весь час співаєш?” Я відповідала: “Ви ще будете пишатися, що мешкали зі мною в одному під’їзді!” Через багато років сусіди зізнавалися: “Ми пишаємося, що жили з тобою в одному місті, не те що в під’їзді!”



Виграла 300 доларів і путівку до Польщі

- Як розкрився Ваш вокальний талант?

- Якось моя шкільна вчителька музика Світлана Савчук порадила: “Катю, ти дуже класно співаєш. Можливо, тобі треба на якийсь конкурс?” Я побачила по телевізору рекламу конкурсу “Невідомі голоси” і пройшла на нього. Співала - зараз просто смішно згадувати - пісню Тетяни Буланової “Не плачь, еще одна осталась ночь у нас с тобой”. Але я, одинадцятиріяна, так її проникливо співала, наче це все пережила! Загалом виконала три пісні.

Тоді не було аранжувань, фонограм, музиканти грали вживу. Знаю, що інші артисти щось платили за те, щоби їм підіграли. Я ж підійшла до музикантів і заявила: “У мене немає музичної освіти, але є талант. Коли виросту, я вам віддячу”. Вони розсміялися, вигукнувши: “Ми ще такої дитини не бачили!” І зіграли мені безкоштовно.

Першу премію тоді здобув соліст філармонії, а я - другу. За це отримала путівку до Польщі та 300 доларів премії. Мама тоді мені привезла подарунків, сукню, лакові туфлі для сцени. Бо ж речей не було. Не можна сказати, що ми жили бідно. Батьки працювали у дві зміни. Ми мали що поїсти, але якогось багатства, звісно, не було.

- Ви самотужки підготувалися до конкурсу?

- Ніхто зі мною не займався, не одягав. Я просто вдома щось співала, прийшла, перемогла, і з цього вже все серйозно почалося. Музиканти, із якими потоваришувала на конкурсі, направили мене до Марії Когос. Із нею займалася до 15 років, а в 16 уже поїхала до Києва на один із найпотужніших на той час міжнародних дитячих конкурсів “Веселад”. Там здобула гран-прі. Мене помітив поет Юрій Рибчинський і сказав, що бере під своє крило.

“Катю, через два роки я повезу тебе на “Слов’янський базар”, - пообіцяв тоді. Я здивувалася: “Як? Нічого нема. Ні пісні, ні костюму, ні продюсера, ні підтримки”. Він відповів: “У тебе є найголовніше - драматизм у голосі, унікальний тембр, який хвилює. Ти повинна співати драматичні пісні, від яких усі плакатимуть”.

На конкурс мені підібрали пісні “Приречена” та “Очі на піску”. Це така була відповідальність! Руки тремтіли. Змагалися 30 країн, я представляла Україну. Я повинна була перемогти!

Розповім те, що досі, здається, нікому не відкривала. У мене тоді почалися “жіночі” дні. А в цей період голос не так звучить і буває, що зривається. А в мене конкурс, і такі високі ноти! Інтуїтивно відчуваю, що цю ноту не візьму. То я зіграла роль: вкінці впала начебто від надлишку емоцій. Усі: “Вау, оце вона відчула пісню! Яка талановита дівчина!” Це був фурор, повний відрив, гран-прі, 30 балів, Україна перемогла. Але я не беру на себе ці заслуги. Мені допоміг Бог.



Зібрали 4 мільйони для ЗСУ

- Ви часто кажете, що відчуваєте Божу підтримку.

- Коли ми нещодавно виступали на Черкащині, над будинком культури 9 годин кружляв дрон. Люди почали вже здавати квитки, боялися. Я в гримерці запалила стрітенську свічку, почала молитися. І - диво - через 5 хвилин відбій, дрон збили. Ми провели тоді дуже крутий концерт.

- Як минають Ваші концерти для військових?

-Спочатку дуже незручно. Перед тобою сидять красиві, молоді, хороші хлопці без рук, без ніг. Ти не можеш показати, що жалієш їх, бо це неправильно. Підходжу і низько їм кланяюся, обіймаю. Вони трішки ніяковіють. Але потім розслабляються, посміхаються, а вкінці фотографуються на згадку або обіймаються.

Кажуть: “Ми просили, щоби до нас ще багато народних артистів приїхали. Але всі відмовилися, бо немає озвучки. А ви приїхали просто так, без музики, поспівали для нас, поспілкувалися, ще й привезли щось”.

Ми справді веземо медикаменти, їжу, вітаміни, солодощі, все, що потрібно для реабілітації. Неодноразово надавали допомогу військовому шпиталю в Чернівцях. Облаштували кабінет для реабілітації і психічного здоров’я. Постійно допомагаємо фронту, але не надто це афішуємо.

- Скільки загалом зібрали коштів для військових?

- Уже 4 мільйони. На жаль, зараз усе важче збирати донати. Люди збідніли, переживають, що буде завтра, чим годувати дітей, чи купувати генератори. Хтось втратив роботу. Зараз непрості часи. Але все одно не опускаємо рук, раді кожному глядачеві, який прийшов, не поїхав із України, ходить на роботу, працює на своєму фронті, сплачує податки. Це теж важливо.

- Ви й надалі підтримуєте українські бренди?

- Принципово не ношу жодних інших. У мене все українське: концертні сукні, одяг для повсякденного вжитку, взуття, сумочки. Діти теж носять усе тільки українське. Багато дружин друзів чоловіка в Болгарії за моєю порадою замовили собі покупки з України. Речі справді дуже якісні, і ціни нормальні.

Деякі жінки пишуть мені всіляку гидоту: “Війна, а ти ввесь час крутишся у різних сукнях!” Відповідаю: “Я не кручуся, а рекламую українські бренди, допомагаю людям заробляти і донатити на ЗСУ”. Тож так, працюю ще і як фотомодель, незважаючи на те, що мені не 20 років і я не маю 1,8 метра зросту.



- Як Ваші дітки?

-Перейшли до другого класу. Катруся гарно навчається, її дуже люблять учителі. Дмитрик вчиться непогано, але поведінка жахлива. На нього постійно скаржаться, він такий розбишака. У мене навіть є фото, де він першого дня ішов до школи такий радісний, щасливий. Гадав, що це гра і що йому там буде дуже весело. А потім - фото на другий день: сидить такий сумний, опустив голову. Я цю світлину підписала словами: “Чому ви мене обдурили?” (сміється - ред.)

Старша Оленка у Німеччині. Вона вже доросла дівчинка, їй скоро буде 18. Читає книжки, пише казки, вивчає мови, у неї свої плани. Розумничка.




- Чоловік Дімітар не ревнує Вас до партнера по сцені Михайла Грицкана?

- Ні, не ревнує. У мене молодий красивий чоловік, він знає собі ціну і дуже мене любить. У нас усе прекрасно. Нещодавно були родиною на відпочинку в Греції, відзначили день народження Дімітара.

Ми із Михайлом спеціально підігріваємо цікавість публіки. Людям треба про щось говорити, їм цікаві всілякі плітки, інтриги: хто, що, де, з ким, як він на неї подивився, а чому це вони співають у дуеті, щось тут не те. Зате глядачі почали краще ходити на наші концерти (сміється - ред.)



- Чи хотіли би щось змінити у своєму минулому, якби це було можливо?

- Я би не виходила так рано заміж. Стала заміжньою в 19 років і була нещасливою в першому шлюбі. Треба створювати сім’ю трішки пізніше, розуміти сенс життя. З одного боку, пережите зробило мене стійким олов’яним солдатиком. Але мені хочеться бути слабкою, ніжною, білою кішечкою. А це залежить від чоловіка. Який поруч чоловік, таке в тебе і життя.

Із Дімітаром ми одружилися через два місяці після знайомства. І мені було, на хвилиночку, 34 роки! Тож хочу сказати дівчатам: “Не переживайте, ваше вас знайде”.



- Коли знову до Чернівців?

- Я тут буваю щодва тижні. Щоразу, коли перетинаю румунсько-український кордон, пишу в соцмережах: “Ура, я вдома”. Бо саме тут мій дім, хоч я вже 11 років у Болгарії. Чернівці - головний пункт моєї подорожі. Тут я себе спокійно почуваю і нічого не боюся. А 26 вересня у чернівецькому FloraClub у нас із Михайлом Грицканом запланований концерт. Запрошуємо всіх!



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram