Він змалку брався за будь-яку, навіть найскладнішу, роботу, і завше доводив її до кінця. Петро Заяць любив природу, розповідав молодшій сестричці про кожну травинку, тваринку, комашку, навчив розрізняти ягоди, гриби. Коли російська орда прийшла в Україну, він зрозумів – необхідно зі зброєю в руках захищати найдорожче.
Про це повідомляє спільнота "Незабутні: Буковина пам'ятає".
Народився Петро Іванович Заяць 30 травня 1972 року у місті Сторожинець. Разом із ним батько та мати виховували молодших сина Юрія та доньку Євгенію. Навчався спочатку в ЗОШ №3 1-2 ступенів, а потім в ЗОШ №1 1-3 ступенів. Опісля працював на різних роботах. Був дуже хазяйновитим та ощадливим.
У 1990 році Петра Заяця призвали до лав Збройних Сил на строкову військову службу. Служив у "будбаті" на теренах Росії. Але через рік за станом здоров’я його комісували, і юнак повернувся до батьківського дому. У 1996 році одружився, але молода родина дуже швидко не витримала випробування на міцність та розпалася. Донька Людочка народилася вже тоді, коли батьки були розлучені. Чоловік дуже любив дівчинку та піклувався про неї.
Згодом Петро Заяць зустрів жінку, яку щиро покохав, став справжнім батьком і для її сина від першого шлюбу.
Коли Росія окупувала Крим, а опісля розпочала військову агресію на Сході, Петрові Заяцю прийшла повістка. "Хто ж піде, як не я?, – сказав він родині. – Ви хочете, щоб "сепари" прилізли аж сюди? Їх треба зупинити!".
Служив у 54-й окремій механізованій бригаді, був командиром БМП. Виконував завдання в зоні бойових дій, на блокпостах. 31 березня 2016 року Петро з побратимами підірвалися на міні поблизу міста Бахмут; вибуховою хвилею його викинуло з бойової машини. Помер захисник 8 травня в Харкові – під час лікування у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону. Йому було 43 роки.
Поховали молодшого сержанта Петра Заяця у рідному Сторожинці. Президент посмертно нагородив його орденом "За мужність" III ступеня.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
