Сергій за кордоном прожив 18 років, до повномасштабного вторгнення мав власну справу з ремонту і обслуговування суден. Вже у лютому 2022 року чоловік повернувся в Україну та вирішив вступити до лав ЗСУ.
У складі 80 окремої десантно-штурмової бригади його підрозділ вирушив на зустріч ворожим військам, йдеться у дописі на сторінці Чернівецького обласного ТЦК та СП.
Сергій мав навички стрільби і швидко опанував СГД.
- Не можу передати відчуття і емоції, від того, як нас зустрічали люди в містах і селах, коли їхали колонами. Була гордість і сльози, коли бачив, як підтримували військових – дякували, підбадьорювали, махали руками, сигналили.
Перша позиція була у військовій частині у Вознесенську, де колись проходив строкову службу.
- Там, через 27 років я зустрів свого командира роти, з яким служив строкову. Зараз він командир однієї з військових частин. Розмовляли, згадували минуле, і тоді він дав мені позивний "Дід".
Далі численні запеклі битви, під час яких, каже, десантники воювали як титани. Сергій розповів про один з важких, але успішних боїв неподалік Лисичанська, що відбувся влітку 2022 року.
- Це лише одна з історій, яких в пам’яті за два роки дуже багато. Наша рота нарвалась на 25 мотострілецьку бригаду. Там було кілька десятків танків і БМП. Схоже, мабуть, було у другу світову - на нас йшов ряд танків, а позаду них піхота. Тоді було знищено 12 танків противника, решта розвернулися і втікали. Також ліквідовано кілька БМП. Наступ вдалося відбити. Ввечері в окоп прилетіли міни – отримав поранення. Мене евакуювали хлопці під артобстрілом.
Військовий каже, що збереженими життями він та побратими завдячують професійності командира, якому довіряли і готові були йти з ним хоч крізь пекло. Знаний воїн на псевдо "Мангуст" загинув за два дні після того бою.
Сергій повернувся на фронт щойно завершив лікування. Невдовзі став головним сержантом взводу в 82 окремій десантно-штурмовій бригаді. Пройшов відповідну підготовку, а також - навчання в Німеччині, де підрозділ отримав техніку.
- Німці були вражені нашою тактикою бою. Казали, що ми безсмертні і вони ще в нас можуть повчитися. Інструктор, морський піхотинець, зняв з свого берета кокарду і подарував мені. Було зворушливо. Коли проводжали нас, в них сльози були на очах, бо знали, куди повертаємося.
Коли здоров’я погіршилося, був переведений в тил, на посаду командира відділення роти охорони ТЦК. Військовослужбовцю доводиться долучатися і до оповіщення, що, зізнається, морально важко після пережитого.
- Постійно тут чуємо від людей, що це не їхня війна, що в них є турботи важливіші. Хоча, що може бути важливішим за оборону нашої землі. Нам кричать про закони, що війни немає. Але ми у 22 році йшли і не питали ні про закони, не думали про гроші. Є конституція і кожен громадянин має захищати Україну. Інакше ми зникнемо як країна.
Показуючи відео з передової, Сергій, який має двох онуків, каже: "Щоб молоде покоління бачило, як колись дід воював з р@сійською нечистю". І додає: "Мене ще рано списувати, поки живий буду робити все, що можу аби нищити руській мір".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
