Поважний 90-літній ювілей відзначили 18 березня сестри-близнючки Віра Хвіюзова та Надія Берегеч. Привітати ювілярок прийшли діти, внуки, правнуки, друзі.



Сестри родом із Донецька. Вони народилися в 1934 році з різницею в 15 хвилин. Віра Юхимівна жартує, що вона старша, тож молодша, Надія, має її слухатися.



Про це йдеться у публікації "МБ" від 21 березня, пише molbuk.ua



Їх плутали всі: друзі, вчителі, навіть батьки

У дитинстві та юності сестри були схожі як дві краплі води. Їх плутали всі: батьки, старші брат і сестра, друзі, вчителі.



"Надя краще математику знала, я – літературу. Тож яка ретельніше підготувалася, та й виходила до дошки. Учителі не могли побачити підміну. Ми ж і одягалися однаково", – усміхається Віра Юхимівна.

Плутали близнючок і їхні хлопці. Сестри зараз це також згадують усміхаючись.

"Якось ми познайомилися з двома братами. Вони запросили нас на прогулянку. Наступного дня ми жартома помінялися. Утім, мій кавалер щось запідозрив. І третього дня запитав: "Скажи, вчора зі мною на прогулянку ходила ти чи сестра?" – згадує Віра Юхимівна.





Батько сестер працював на Донецькому металургійному заводі й доньок привчав до праці. Вони закінчили вечірню школу, лісовий технікум, з юності почали самі собі заробляти на прожиття. Віра працювала бухгалтером на цьому ж металургійному заводі. Надія теж починала там. Згодом вийшла заміж за юнака з Новоселицького району. Відтак перебралася до Чернівців.

"Якось мій чоловік поїхав до матері у відпустку. Вона почала скаржитися, що виростила трьох синів, а на старість залишилася сама. Урешті чоловік вирішив залишитися на рідній Буковині. Підшукав квартиру для обміну й телефонує: "Ми переїжджаємо". Я вагалася, проте чоловік запевнив: "Тут дуже гарно, чудова природа, хороші люди, жалкувати не будеш". І я справді не шкодувала. Працювала в обласному архіві, інспектором у відділі РАЦСу. На всіх роботах мені траплялися лише добрі люди", – каже Надія Юхимівна.



"Усе робимо вдвох"

Віра через пів року після весілля сестри також вийшла заміж.



В обох народилися доньки з різницею в 9 місяців. Загалом у них – по двоє дітей, внучок, зараз тішаться правнуками.



У 2014-му, коли Росія напала на Україну, Надія, яка на той час уже залишилася вдовою, запросила Віру з чоловіком переїхати до Чернівців.

За кілька років помер і чоловік Віри, тож сестри залишилися самі. Так і живуть уже десять років. Запевняють: за весь цей час жодного разу не посварилися. Чудово ладнають.



"Так нам добре, ви уявити не можете! Живемо дружно, весело. Усе робимо вдвох: я посуд мию, вона витирає. Звечора складаємо план на наступний день: що треба купити, зробити. Відчуваємо одна одну. Йду в кімнату щось узяти – і сестра туди. Каже: "О, і я за цим ішла!" – розповідає Надія Берегеч. – Якщо у кімнаті однієї вночі ввімкнулося світло, отже, іншій треба дізнатися, що сталося. Може, водички дати, якусь таблеточку".

Сестри навіть хворіють разом: в однієї нога чи щось іще заболить, а невдовзі й в іншої починається те саме. На вулицю вони виходять, тримаючи одна одну під руки.

"Куди б не йшли, за ручки тримаємося. Нікуди не можна одній вийти, бо всі запитують, а де друга. Пішла до магазину чи на ринок, всі: "А чому одна? Де друга?" – оповідає пані Віра.

"Йдемо на прогулянку за будь-якої погоди"

Особливо схожі Віра та Надія влітку. Бо зимовий одяг, куплений у роки окремого проживання, у них різниться, а от літній придбали однаковий під час спільних відпусток. Щоби не сплутати речі, Віра Юхимівна на свої прикріплює шпильки.

Сестри на свої 90 років мають дуже гарний вигляд. Вони жваві, бадьорі, життєрадісні. Дбають про свій зовнішній вигляд і самопочуття.



"Щойно прокидаємося, відразу робимо зарядку: спочатку в положенні лежачи, потім стоячи. Далі – на тренажерах. Щоранку виходимо на прогулянку за будь-якої погоди. На базар, до магазину, аптеки або води в бюветі набрати. Пів години туди, пів години назад. І водичка є, і прогулялися. Їмо тричі на день прості страви: каші, салати, млинці. Вранці завжди воду п’ємо. Ні з ким ніколи не сваримося, живемо тихо-мирно. Допомагаємо стареньким сусідам: сміття винесемо, хліб купимо", – каже Надія Юхимівна.

У сестер є спільне захоплення: з весни й до пізньої осені вони збирають лікарські квіти й трави. Розбираються, коли й що треба рвати. Потім їх сушать і п’ють чаї. Також пораються на дачі в дітей.

"Посадили там смородину. Варимо з неї варення, компотики й усіх пригощаємо", – усміхаються жінки.

Сестри мріють відзначити спільно колись і сторіччя. А ще чекають на перемогу України, щоб навідатися до рідного Донецька, побачитися з близькими, які там залишилися, прийти до могил батьків...



Наприкінці 2021 року сестри потрапили до Національного реєстру рекордів України як найстарші жінки-близнючки країни. Та пізніше з’ясувалося, що на Хмельниччині мешкають близнючки, яким по 93 роки.

Як розповіла "МБ" керівниця Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова, сьогодні в Україні є три пари найстаріших сестер-близнючок, і чернівецькі – серед них. Дві з цих пар офіційно внесені до реєстру, третя – на етапі подання.

"Статус рекордсменок у сестер Надії та Віри залишається, адже він присвоюється на все життя. Неважливо, кому скільки років, адже в нас не спортивні змагання. Дуже цінно, що їм вдалося дожити до такого віку. Шкода лише, що серед цих трьох пар-рекордсменів немає чоловіків, вони не доживають до стількох років", – каже Лана Вєтрова.

"Наші бабусі схожі зовні, також у них подібні погляди на все, думки. Вони дуже доповнюють одна одну. Однаково їх люблю", – розповідає Олександра Івкіна, внучка Надії Берегеч.



"Упевнено можу сказати, що в мене – дві бабусі. Це дуже гарно, що вони в нас є", – додає Юлія Сич, внучка Віри Хвіюзової.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram