Наприкінці січня з російського полону звільнили трьох захисників із Буковини.
Це Андрій Степанов із Новодністровська, Валерій Дашкевич із села Клішківці та Микола Несторук із Шепота Селятинської громади.
Про це йдеться у публікації "МБ" від 8 лютого, пише molbuk.ua
"Вірила, що син живий"
Микола Несторук перебував у полоні півтора року. Чоловік проходитиме реабілітацію і вже незабаром повернеться до рідного села.
Миколина мати Параска Несторук не може стримати сліз, коли говорить про сина.
"Коля служив в армії, підписав контракт. А тоді почалася велика війна. Воював на Донеччині й, певне, там його взяли в полон. Це було 10 листопада 2022 року. Пробув у неволі майже півтора року, ніхто не знав, де він", – розповідає матір.
"У день, коли син потрапив у полон, мені було дуже зле. Щось наче каменем давило. Подзвонила доньці й кажу: "Мені так важко. Напевне, Коля пропав". У моєї 80-річної мами є дар. Вона сказала: "Не гризися, Коля живий".
Наприкінці минулого року донька повідомила: "Мамо, є добра новина. Коля справді живий, він у полоні". З ним був якийсь дід із Донецька. Його звільнили, бо він цивільний. Цей чоловік і передав нам гарну звістку. Я впала на коліна, подякувала Богові, поплакала".
Параска Власівна ще не бачилася з сином, лише розмовляла телефоном.
"Коли він вперше подзвонив, спитав: "Ви мене впізнаєте?" "Ну звичайно, синочку, впізнаю", – відповіла. Коля ще майже нічого не розповідав, як йому було в російському полоні. Напевне, що за цих 15 місяців він там меду не полизав. Зараз йому 24. Ще дитина, що він доброго бачив? Війна, тюрма… Пропали його молоді роки…" – бідкається мати.
У Параски Несторук семеро дітей і вже 15 онуків. Микола – наймолодший син. Коли був у другому класі, помер їхній батько. Зараз жінка дуже хвилюється, щоби решту її синів не забрали на війну. Їй вистачило того пекла.
"Знову такого я вже не витримаю. Дай Боже, щоби ніяка мама так не плакала і не гризлася, як оце я", – плаче Параска Власівна.
Схуднув на 40 кілограмів
Поетеса та журналістка Інна Гончар була першою вчителькою визволеного захисника "Азовсталі" Андрія Степанова з міста Новодністровськ. І хоча чоловік за 21 місяць полону схуднув на 40 кілограмів, вчителька відразу впізнала свого учня.
Фото для molbuk.ua надала Інна Гончар
"Пам’ятаю його мужчиною в тілі, а тут – страшенно худий, виснажений. Та при цьому він усміхався! А коли упав на землю, тішачись рідним землі й небу, я розридалася…" – зізнається пані Інна.
"Це мій перший і єдиний клас, який я, на той час молода вчителька, взяла у 1989-му році, – провадить Інна Михайлівна. – Учні стали мені рідними. Досі називаю їх своїми дітьми, хоч їм уже по 40 років".
Після закінчення школи Андрій Степанов працював у поліції, потім перевівся у прикордонну службу. Пізніше переїхав із дружиною й трьома дітьми до Маріуполя. Коли почалася війна, став одним із захисників "Азовсталі".
Зараз чоловік проходить реабілітацію.
"Ми спілкувалися телефоном. У нього в палаті – прапор України. І попри пережите – та сама усмішка з ямочками. Запитала, що допомогло витримати це все. Відповів: "Віра в нашу перемогу, любов рідних і друзів", – переповіла розмову Інна Гончар.
Попекли руку, бо не знав російської
Валерій Дашкевич із села Клішківці 20 років працював рятувальником, потім – пожежником у Чернівецькому аеропорту. Його мобілізували рік тому. Пробув у полоні порівняно недовго – кілька тижнів.
Валерій Дашкевич до російського полону. Фото надан Світланою Дашкевич
"Чоловік зник у Роботиному на Запорізькому напрямку, – розповідає дружина Світлана Дашкевич. – У них донедавна там така м’ясорубка була, що страх. Я не знала, чи Валєра живий. Хоча надія, звичайно, залишалася".
Навіть за цих два тижні полону Валерій Дашкевич схуднув на вісім кілограмів. А ще його били.
Фото після перебування у полоні. Фото надане Світланою Дашкевич.
"Знущаються там із наших дуже, – зітхає пані Світлана. – Одному хлопцеві попалили руку, то зараз йому роблять пересадку шкіри. Той хлопець із Карпат, російської не знає, розмовляє гуцульським діалектом. Москалі його не розуміли. Казали: "Нада пєрєводчик". Потім почали катувати".
Годували погано, та ще й не щодня, провадить жінка: "Давали все таке кисле, що неможливо було їсти. Щі й шматок хліба – от і вся їжа. Причому два дні давали їсти, а на третій – ні".
Валерієві Дашкевичу через місяць буде 55 років.
"Росіяни дивувалися: "Дєд, ти што здєсь дєлаєш? У нас послє 45 уже нікто на нулю нє стаіт". Але їх там така кількість, що можуть собі дозволити відправляти лише молодих на війну. Звичайно, вік дається взнаки. Здоров’я в чоловіка вже немає. Ще й із ногою почалися проблеми, ходити не може", – каже жінка.
Під час січневого обміну вдалося звільнити 207 полонених: 180 рядових і сержантів, 27 офіцерів. Чимало з них – захисники Маріуполя.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
