У селі Киселів батьки загиблого героя Юрія Царика за власний кошт збудували мініфутбольне поле зі штучним покриттям. Воно обійшлося майже у два мільйони гривень. Батьки хотіли зробити добру справу в пам’ять про сина.
Про це йдеться у публікації "МБ" від 1 грудня, пише molbuk.ua
Футболіст від Бога
Юрій із дитинства захоплювався футболом, чудово грав. Його називали футболістом від Бога. Ніколи не пропускав тренувань. Весь вільний час проводив на сільському спортмайданчику, а відтак – на стадіонах інших сіл та міст у складі різних футбольних клубів.
Юрій Царик грав у першості України дитячо-юнацької футбольної ліги, аматорських командах області "Буковина-2", ФК "Киселів", "Борівці", "Кіцмань", "Пробій" (Городенка). У сезоні 2017-2018 років Юрій зіграв один матч за чернівецьку "Буковину".
Уже коли розпочалося спорудження футбольного поля, мати юнака дізналася від його друзів, що Юрій давно мріяв облаштувати таке в рідному селі.
У 2012 році Юрій Царик був призваний на службу до лав ЗСУ. Служив в окремій президентській бригаді імені Б. Хмельницького. Від березня 2021-го проходив службу за контрактом у Краматорську. Там у вільний час теж грав у футбол у складі ФК "Патріот" ЗСУ 81-ї окремої аеромобільної бригади.
Восьмого серпня 2022 року хлопець загинув поблизу села Богородичне на Донеччині, потрапивши під ворожий артобстріл. Йому було 28 років…
Є освітлення та штучне покриття
Футбольне поле в рідному селі Юрія відкрили 20 листопада. Є штучне покриття, огорожа, освітлення. Довкола ще мають облаштувати сидіння. Уже зараз майданчик став улюбленим місцем дозвілля. Після школи туди приходить пограти дітвора. Вечорами після роботи сходяться "ветерани".
Люди неймовірно вдячні Юрію Царику за те, що ціною власного життя захищав незалежність України, а його батькам – за такий подарунок рідному селу.
"Царя" (так його називали) знали всі. "Класний хлопець", – кажуть про нього.
"Юра чудово грав у футбол, тому мав велику популярність. Оточений компанією друзів, він, проте, ніколи не задавався. Коли зустрічала його в селі, завжди вітався: "Добридень, тітко Галю!" – згадує діловод Киселівського старостату Галина Топольницька. – Він просто таким був…"
"Юрчик дуже багато часу проводив на стадіоні. І досі стоїть мені перед очима картина, як він грає у футбол. Здається, це було наче вчора", – зі сльозами на очах розповідає продавчиня сільського магазину.
Ішов ніби до музичної школи, а сам біг на стадіон
Неподалік нового футбольного майданчика стоїть хата Юрієвого батька – Миколи Царика. Разом із ним ідемо на стадіон. Згорьований чоловік зупиняється перед великим стендом, що біля входу. На ньому – фото його сина в повний зріст. Зі світлини на нас дивиться високий, вродливий, стрункий юнак.
Юрій і справді був високого зросту – 1,9 метра, недарма ж служив у окремій президентській бригаді, зауважує батько.
"Син грав змалечку, – згадує батько. – Була навіть історія, що він ходив начебто до музичної школи, а сам залишав у баби інструмент і біг на стадіон грати у футбол. Ми про це дізналися вже згодом, коли вчитель розповів".
Те, що Юрій – природжений футболіст, оцінили навіть в Італії. Хлопець приїжджав до батька в гості, коли той кілька років перебував на заробітках.
"У них там зібралася така інтернаціональна команда, грали по селах, містечках. Юра був справжньою зіркою. Що грав, то грав…" – пишається пан Микола.
Киселів – футбольна колиска Буковини
Киселів та довколишні села – це футбольна колиска Буковини, зауважує співрозмовник: "У нас багато футбольних талантів. Усі зірки звідси вийшли. Навіть Василь Палагнюк (один із найкращих бомбардирів в історії чернівецької "Буковини" в український період – ред.). Місце тут таке чи що, не знаю".
Тепер же завдяки новому майданчику місцева молодь буде більше розвивати свої вміння.
"Тут грають і хлопці, і дівчата, і старі, і малі", – тішиться Микола Царик.
"Пішли вони всі молоді…"
Згорьований чоловік щодня навідується на могилу сина. Хоча йому досі здається, що його Юра живий, просто десь не тут.
"Не можу змиритися з тим, що сталося", – каже батько.
На кладовищі майже поряд – три могили молодих хлопців, які загинули на війні: Юрія Царика, Анатолія Філіпчука, Дениса Поповича. Усі вони – з Киселева, майже ровесники й сусіди, разом виростали. Жоден не встиг завести сім’ю. Над їхніми могилами розвіваються синьо-жовті прапори. А біля Юрієвої – ще й футбольний м’яч, висічений із каменю. Батьки подбали, щоби їхній син і на небесах не розлучався зі своїм захопленням.
Микола Царик щоразу, як іде до сина, навідується і до його загиблих товаришів. Втрату своєї єдиної дитини він пережив дуже важко. У нього стався інсульт, через що і досі заледве може говорити.
"Пішли вони всі молоді…" – зітхає чоловік і втирає сльозу.
На фасаді Киселівської школи прикріплені меморіальні таблички всім трьом захисникам, які є її випускниками.
"Школа про всіх пам’ятає, – каже директорка Марія Микитюк. – Ми з учнями відвідуємо могили героїв, створили куточок пам’яті про них. Збираємо документи для книги пам’яті про кожного нашого односельчанина, який на війні. Щоби пам’ятали про тих, хто живий, і хто загинув. Наші діти із задоволенням займаються на новому футбольному майданчику. Дякуємо героєві, який віддав життя за нашу свободу, а його батькам – за чудового сина і те добро, яке вони зробили для людей".
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
