Подружжя художників Анастасія Мережко і Максим Рибалко хочуть допомогти військовим і жителям рідного міста.
З Анастасією та Максимом ми зустрілися на благодійній виставці-продажу "Кольори життя", що відкрилася в Чернівцях у Культурному просторі сучасного мистецтва Steinbarg Gallery&Cafe. Художники представили свої картини, які вразили трагічною історією. "Війна змінила наше життя. Але ми не хочемо плакати, скаржитися, що все погано. Намагаємося робити те, що можемо, – каже Максим. – Є чимало людей у Бучі, які з маленькими дітьми залишилися без житла. У багатьох немає роботи й засобів для існування. Ми прагнемо їм допомогти, а також нашим військовим. Тому вирішили продати свої картини, а частину коштів передати для їхніх потреб".
Сусід три дні пролежав на сходах
Буча – рідне місто Анастасії. Красиве, сучасне, що потопало в зелені парків та квітах. Тут вона народилася, навчалася в школі. Тут її дім, де проживало три покоління її родини. Тут зберігалися всі її й Максимові картини. Але одного дня довелося покинути рідний дім і втікати.
– У мене розривається душа при думці, що все це могло бути втрачене, – зізналася Анастасія. – Там немає нічого, чим можна було б збагатитися. Але є багатство духовне, дуже дороге для нас. Третього березня в Бучу зайшли російські військові та кадировці. Мені дуже пощастило, що вся моя родина залишилася живою. І хоча в наш будинок влучив ворожий снаряд, але квартира вціліла.
Максим показує на мобільному фото, як горить їхня дев’ятиповерхівка, як в Бучу заїжджає колона російських танків.
– Три верхні поверхи згоріли вщент. Ми живемо на четвертому. У нашій квартирі немає балкона, повибивані всі вікна, – розповідає Максим. – Там були наші картини. На щастя, вони вціліли. Ще одна цікава деталь: на вікні стояла іконка. Скло розбилося, а іконка так і залишилася стояти. Напевно, оберігала нашу квартиру. Нашого сусіда застрелили прямо на сходах. Труп його лежав три дні, люди боялися підійти. Поховали чоловіка у дворі.
Переходили по зруйнованому мосту
Анастасія пригадує, як усе почалося: "Вранці 24 лютого нас розбудила бабуся і сказала, що почалася війна. Було чути, як стріляють в Гостомелі, що знаходиться дуже близько від нас. Ми вирішили їхати до моєї тітки в Ірпінь. Швидко зібрали документи і з чоловіком та бабусею поспішили на електричку, яка ще ходила. Приїхали в майже порожній Ірпінь, на обрії вже було видно клубки чорного диму, доносилися звуки вибухів. Якийсь час перебували там".
З кожним днем ситуація ставала загрозливішою. Тому родина, де було дев’ятеро людей, зокрема двоє маленьких дітей, вирішила покинути Ірпінь. Виїжджали вночі під час комендантської години. Переходили через річку по зруйнованому мосту, вірніше по вузькій трубі, в Романівку.
– Але і тут було небезпечно. Тому поїхали в Чернівці. Майже нічого із собою не взяли, лише документи в рюкзаку, – говорить Настя. – Придбали деякий одяг на "секонді", поселилися в гуртожитку. Потім познайомилися з прекрасними людьми, які надали нам із бабусею прихисток в мальовничому буковинському селі. А Максим повернувся, аби возити гуманітарну допомогу в Бучу.
Після пережитого Анастасія майже два місяці нічого не писала. Надихнули її віоли – улюблені квіти бабусі Тетяни. Щоби зробити їй приємне, внучка придбала розсаду і посадила біля будинку, де вони зараз живуть. А коли синьо-жовті квіти зацвіли, вирішила зобразити їх на полотні. Так з’явилася ціла серія "Українські віоли". На виставці представлено п’ять картин із цієї серії.
– Віоли кольорів українського прапора запали мені в серце, – запевнила художниця. – Тато привіз частину матеріалів з нашої майстерні, я придбала полотно, фарби. Після надзвичайно складних, морально виснажливих днів мене наче прорвало.
На виставці можна побачити 18 урбаністичних полотен Максима Рибалка. Це ті, що пережили російську окупацію в Бучі та дивом вціліли в будинку. На своїх картинах художник зобразив улюблені місця Києва. Особливо вражає картина "Відродження", яку Максим написав напередодні війни, ніби передбачаючи страшні події.
– Усі ці картини я написав ще до війни, – зауважив художник. – Відколи почалося це страхіття, не написав жодної. Дуже важко на душі, не можу взяти в руки пензлик. Я вперше в Чернівцях, архітектура дивовижна, надзвичайно вражає. Хоча я хотів би писати квіти – такий нині настрій.
Нещодавно подружжя навідалося в рідну Бучу. "Деякі райони згоріли вщент. Враження таке, що спеціально стріляли по кожному будинку, – зітхає Максим. – Я забив вікна дошками в нашій квартирі, бо треба десь жити. Є вода на одному стояку, ввімкнули газопостачання. Приїжджала комісія, сказала, що потрібно розібрати дах. Будинок теж треба ремонтувати, бо по ньому пішли тріщини".
– Я ще ніколи у своєму житті не відчувала такого душевного болю та ненависті до окупантів, – зізналася Настя. – Неможливо розумом осягнути весь жах. Не хочу, аби це бачила бабуся. Її серце може не витримати. Тому вона залишиться ще на Буковині. Деякі картини ми вже продали. За отримані кошти змогли допомогти нашим військовим та декільком родинам.
Чернівчан та гостей міста запрошують відвідати благодійну виставку. Телефон Анастасії Мережко: (096) 89-39-394.
Електронна пошта a.d.merezhko@gmail.com
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
